Розділ 4.

У потрібне село дівчина приїхала останнім автобусом, тому блукала лісовою стежиною вже в сутінках. Добре ще, що перед поїздкою здогадалася змінити одяг та  взуття на комфортніше, інакше б в туфлях тут усі ноги переламала, а у сукні її б з'їли комарі.

Так, шлях до хатини босорки був не простим, проте відвідувачі рідко скаржилися, адже майже завжди отримували те, за чим приходили. От і Зоряна не скаржилася － мовчки блукала Карпатськими просторами. Навіть встигла втомитися, але коли звивиста стежка звернула на галявину, то перед нею нарешті постала знайома дерев'яна хата. Дівчина навіть не здивувалася, що у кожному вікні миготіли свічки. Інтуїтивно Зоряна відчувала, що дальня родичка чекала на неї.  

－Ну, чого застрягла посеред ґанку? Проходь, якщо приїхала.

Від несподіванки руда гостя ледь не зойкнула, але в останній момент стрималася. Знала ж куди й до кого їхала!

－Добрий вечір, привіталася дівчина і повернулася туди, звідки лунав голос.

Проте родички не побачила, замість неї на подвір'ї Зоряну зустрічав чорний пес… пес, який за лічені хвилини прямісінько на очах почав крутитися－вертітися та перетворюватися на людину.

Бідна тваринка скавчала від болю, від неї лунав гучний хрускіт костей, вона декілька разів билася об землю, навкруги розліталися шматки собачої шерсті, а потім все раптово затихло і підвелася до гості чарівна дівчина.

Не встигла Зоряна оговтатися від першого перевтілення, як образ босорки знову почав метаморфозу: молоде обличчя враз зблідло, вкрилося зморшками й бородавкам, очі стали червоними, рот викривився, спина зігнулася… За якісь секунди на місці вродливої жінки опинилася стара бабця.

－Що заклякла? － знову запитала у гості родичка. －Така вона… розплата за чаклунство. Проходь у хату, бо змерзла вже. Аж сюди чую, як зуби цокотять.

Босорка оминула Зоряну і на правах господарки першою почимчикувала до будинку, останній нічого не залишалося, як слухняно піти слідом.

－Ти надовго приїхала?

－Не знаю, － чесно зізналася дівчина, －біда у мене сталася. Сама не виплутаюся. Останнім часом все не таке, яким здається, тому й вирішила звернутися до мудрої людини, а мудрішої від вас мені не доводилося зустрічати.

－Відчуваю запах смерті, － задумливо промовила бабця, － заходь і двері прикрий.

Дівчина слухняно виконала наказ.

－Зараз вип’ємо заспокійливого чаю, а потім розповіси свою історію. Спробую допомогти, але за це ти мені дещо винна будеш, － відразу окреслила свої позиції чаклунка.

－Я згодна майже на все, лише б врятуватися від лихої долі.

－Все відносно, － загадково мовила босорка і почала по чашках розливати запашний напій.