Розділ 3.

Зоряна прокинулася різко. Їй здалося, що хтось, поспішаючи залишити її квартиру, занадто гучно зачинив двері, але навкруги стояла цілковита тиша.

－Наснилося, － подумала дівчина і видихнула з полегшенням.

Ну, хто б міг бути у неї в гостях зранку вихідного дня? Маячня повна!

Усвідомлення того, що прокинулася вона не в себе вдома прийшло хвилин через п'ять. Спальня була не її, стеля була не її, меблі теж незнайомі, а постільна білизна мала їдучий цитрусовий запах, в той час, як сама Зоряна користувалася кондиціонером для прання виключно з ароматом альпійських лугів.

－Просто жах, － прошепотіла дівчина, закриваючи від сорому очі долонькою. Звісно це не допомогло.

Трохи оговтавшись від шоку вона почала по шматочках збирати з найвіддаленіших кутків пам'яті вчорашній вечір.

Як сама Зоряна і прогнозувала, за виконану роботу з розсекречення хакерської діяльності, її підвищили, а Марині виплатили солідну премію. Ці грошики білявка швиденько пристроїла. По-перше, відразу оновила гардероб, а по-друге, разом з напарницею весело відмітила вдало завершену справу.

Проте вдома дівчина опинилася не у подруги. Її спальню Зоряна візуально впізнала б одразу.

－Ну, й де я знаходжуся? А головне в кого? － знову пошепки поставила сама собі питання руда гостя.

 Розмірковуючи над ситуацією та намагаючись пригадати ще щось важливе, вона повернула голову та лише після цього помітила, що в ліжку знаходиться не сама. Поруч спав Ян Стешевський.

－Упс... Оце погуляла! － все, що змогла прошепотіти Зоряна, а потім додала, - треба тихо встати та тікати, хоча ні краще його розбудити й відразу поставити крапки над «і». Ох, ховайся в жито, а раптом я маю поганий вигляд? Не здивуюся, якщо змити макіяж вчора мені в голову не прийшло. Хм, тоді передусім ранкові процедури та, можливо, чашка кави, а потім розмова!

Спочатку дівчина натрапила на кухню. Швиденько заварила собі міцний напій, і зробивши пару-трійку ковтків залишила його на столі, а сама попленталася шукати ванну кімнату. Тут на неї чекав неприємний сюрприз. З дзеркала над раковиною на Зоряну дивилося руде опудало. Вона навіть не відразу зрозуміла, що то її відображення. Обличчя виглядало занадто блідим, під очима з'явилися чорні кола з колаборації туші та підводки, губи розпухли і виглядали так, ніби вона туди вколола непомірну кількість гіалуронової кислоти, а від природи кучеряве волосся місцями закуйовдилося, а місцями стирчало в різні боки. Коротше, це був жах.

Понад годину дівчині довелося наводити марафет маючи під рукою лише чужий, але фірмовий гребінець, чистий рушник та нову зубну щітку. Врешті решт, коли результат її задовольнив вона зібралася, забігла на кухню, допила вже холодну каву, а потім повернулася у спальню, де Ян й досі спокійно спав. За весь цей час він навіть пози не змінив, що не аби як здивувало дівчину.

－Ян, － покликала Зоряна.

На жаль, господар на її звернення не відреагував. Неприємне відчуття, а можливо робочий інстинкт чи розхвалена жіноча інтуїція не підвели, адже коли дівчина наблизилася до ліжка і поклала долоню на тіло чоловіка, то зрозуміла, що для живої людини він був занадто холодним. Виходило, що вона прокинулася поряд з трупом. Але ж хто вбив Яна?

－ О, ні-ні-ні! Оце вляпалася.

Маючи специфічну професію і постійно слухаючи історії колег-поліцейських Зоряна знала, що з такої ситуації сухою з води не вийде. Пощастить, якщо просто звільнять з органів, але ж тут смерть за невстановлених обставин, а це означає, що у неї є всі шанси сісти за ґрати й сісти надовго.

Шокована подібною перспективою, дівчина позадкувала, випадково перечепилася через туфлю, впала на підлогу, вдарилася потилицею і втратила свідомість.

Скільки пролежала так вона не знала, але коли отямилася, то першим, що почула були сирени поліцейських машин за вікном.

Звичайно треба було залишитися і спробувати відстояти свою непричетність до смерті Стешевського, але страх вибив всі раціональні думки з голови й Зоряна, наспіх позбиравши свої речі, чкурнула геть з квартири. Сходами вгору, через дах вона вибралася з будинку, спустилася у сусідній під'їзд і непоміченою зникла з місця злочину.

Саме в таксі утікачка пригадала, що у квартирі залишилася купа її відбитків пальчиків, потожирові на рушникові й постільній білизні та напевно навіть волосся на чужому гребінці. Зважаючи на всі ці обставини, Зоряна вирішила поділитися правдою з єдиною поліцейською, якій могла довіряти, тому вона записала для Марини аудіофайл, де в загальних рисах розповідала про те, що сталося.

－Все одно ж дізнається, то хай краще від мене.

Проте саме спогади про подругу та їхню дурну суперечку в піцерії й навели дівчину на думки про те, хто б міг їй допомогти та до кого б вона могла податися у такій складній ситуації.

В Старих Мухоморах, в будиночку босорки, Зоряну точно шукати ніхто не буде.