Розділ 2.

Зоряна розуміла, що з моменту, коли вони з Мариною скріпили угоду, почався відлік тих десяти хвилин, за які вона повинна була не лише привернути увагу чоловіка, а ще й спровокувати його на знайомство.

Ух, а чари б таки не завадили. Проте дар відьомства її роду цілком і повністю дістався старшій родичці, яка вміло використовувала його навіть не залишаючи рідних земель. Саме там босорка була справжньою знаменитістю, а Зорька... Зорька в собі магії не відчувала. Тож на що погодилася? Мабуть, біс, той самий біс, якого не існує, за язика потягнув.  

А тим часом перша хвилина вже відійшла у вічність. Залишилося ще дев’ять.

－Я не програю! – подумки завірила себе дівчина, помітивши погано приховану переможну посмішку на обличчі подруги, що продовжувала ласувати піцу, сидячи навпроти.

І нехай прабабці відьми чаклувати Зорьку не навчили, але ж сама вона ще під час студентських років в академії поліції за допомогою психології непогано навчилася хитрити. Тож відсутність магії дівчина вирішила компенсувати психологічними трюками та гіпнотичним спокушанням.

Кому-кому, а кваліфікованій викладачці з купою дипломів Зоряна довіряла. Та прикладала максимум зусиль для того, щоб донести важливий матеріал до своїх завжди неуважних учнів.

－Як там було? － намагалася сфокусуватися на потрібному моменті минулого Зоряна, － ага, здається психологиня зазначала, що гра у спокушання завжди починалася з пильного погляду на чоловіка. Потрібно було дивитися на нього пронизливо, невідривно… уявляти, як руки обіймають сильну шию, а гаряче дихання обпалює і без того палаючу шкіру. Та-ак, спробуємо.

Зручно вмостивши п’яту точку на стільці та, для надійності, підперши рукою голову, руда красуня почала свій перший у житті сеанс звабливого гіпнозу.

Пройшло декілька хвилин, а жертва не реагувала. Смартфон останньої моделі та гаряча кава займали всю чоловічу увагу.

Зоряна почала помітно нервувати та ялозити попою по стільцю. Така її поведінка потішила Марину, яка хоча й не вірила в можливість знайомства з заможним чоловіком, але й не заважала потугам подруги.

－Ну, що ж, якщо пронизливий погляд не працює, то варто спробувати щось більш провокативне, － подумки запевняла себе руда красуня.

Тож вкрай хоробра у своїх фантазіях, Зоряна перейшла в активний наступ. Тепер вона не просто витріщалася на чоловіка – вона в дрібних деталях уявляла, як встає зі стільця та впевнено, трохи погойдуючи стегнами, крокує до незнайомця, нахабно забирає з рук гаджет, прибирає в бік стаканчик з кавою, а потім, зазирнувши в здивовані очі, моститься у нього на колінах, обіймає руками, притискається до широкої, спортивної грудини та цілує... цілує…цілує чоловічі вуста.

Ніби щось відчувши, незнайомець смикнувся, відірвав погляд від смартфона та заозирався.

－Невже спрацювало? – шоковано здивувалася Зоряна.

А чоловік дарма часу не гаяв. Швидко обвів очима приміщення та знайшов ту, що наважилася завадити його відпочинку.

Переможна посмішка так і не з’явилася на обличчі дівчини, вона не промовила жодного слова, не поділилася з подругою маленьким успіхом, хоча та і сама помітила зміни. Це й не дивно, адже здавалося, що в приміщенні навіть повітря стало густішим, вагомішим.

Чоловік підвівся.

Тепер дівчата мали можливість оцінити його доволі високий зріст, міцну статуру та впевнену ходу.

Окрім цього уважна Зоряна відмітила в темному волоссі ледь помітну сивину, доволі смагляву шкіру, яку підкреслював комірець білосніжної сорочки, та щетину, що додавала модної цього року брутальності.

－Не знаю, як ти це зробила, але він йде сюди, － озвучила дії незнайомця Марина.

Зоряна й сама все бачила та відчувала. Удари її серця дублювали кожен його крок. І чим ближче ставав чоловік, тим сильніше дівчині хотілося втекти. Запізно вона зрозуміла, що погодившись на цю авантюру накликала на себе лихо.

－Ти виграла нашу суперечку, але що тепер будеш робити... з ним? － поцікавилася здивована подруга.

Відповісти Зоряна не встигла, адже незнайомець вже стояв поряд зі столиком.

А далі все відбувалося наче в дешевій мелодрамі: познайомилися, поспілкувалися, чоловік пригостив дівчат смачною кавою, оплатив рахунок за обід, запропонував обмінятися контактами та навіть до відділку вирішив провести.

Протягом тижня новий знайомий, а звали його Ян Стешевський, залицявся до Зоряни: присилав квіти, водив на побачення, дарував подарунки та й взагалі поводив себе по-джентельменскі. Дівчина навіть запхала своє погане передчуття якомога далі й почала насолоджуватися новими відносинами з багатим бізнесменом.

Аж раптом одного ранку...