Розділ 1.

За столиком вони сиділи вдвох: миловидна дівчина з рудим від природи кучерявим волоссям, великими, виразними карими очима й пухкими губами, підведеними насичено коричневою помадою, та її подруга, не менш приваблива блакитноока білявка з лебединою шиєю та перлинно-молочною шкірою.

Дівчата працювали у відділку поліції неподалік й кожного дня забігали до затишної піцерії, щоб пригоститися улюбленою кавою і попліткувати. Цей незмінний ритуал заряджав їх позитивом та допомагав залишатися у гарному настрої до самого вечора.

Сьогодні в піцерії було малолюдно. З п’ятнадцяти столиків зайнятими виявилися чотири: два біля вікна, один посередині залу та останній у віддаленому кутку. Подружки ж обрали місце навпроти входу. Саме там вони й сиділи, за стаканчиком кави обговорюючи події робочого дня та очікуючи на замовлену піцу.

－Ну, й де наша їжа? Мені конче необхідно запхати шматочок «Пепероні» в рота негайно, － невдоволено пробубоніла власниця рудого відтінку волосся, – я сьогодні з самого ранку перенервувала й тому зголодніла, як вовк, але додає оптимізму те, що ми нарешті закрили цю справу з малолітніми хакерами. А тим часом вона змусила весь відділок напружитися, навіть досвідчених слідчих. Ти помітила?

－Ой, Зорька, забудь вже про це. Справу закрили? Закрили! Не глухар? Не глухар! І добре! Краще поглянь, який чоловік завітав у цей заклад… － розтягуючи слова, промовила білявка.

Блакитні очі подруги засвітилися якось по особливому, тому Зоряна не втрималася та озирнулася. На жаль її погляд натрапив лише на помаранчевий фартух офіціантки, яка так невчасно згадала про них і принесла піцу.

－Ваше замовлення － класична «Пепероні». Смачного, дівчатка.

Якась секунда пішла на вислуховування цієї короткої фрази, а новий відвідувач вже встиг пройти всередину та зайняти столик неподалік. Зоряна швидко відшукала його серед інших клієнтів.

Ох, що ж то був за чоловік…

Дорослий, симпатичний, впевнений в собі… Один з кращих екземплярів сильної статі у світі. У своєму темно-сірому діловому костюмі він абсолютно точно не вписувався в їдуче-помаранчевий інтер’єр закладу. Такий собі заморський принц у бідному районі.

Пересиливши себе, Зоряна нарешті відвела погляд та розсерджено промовила, чомусь пошепки:

－Який ще чоловік? Нам з тобою не про отаких жеребців треба думати, а про кар'єру. Сподіваюся, що ця справа з хакерами, у якій ми грали ледь не ключові ролі, допоможе в майбутньому отримати мені: жадане підвищення, а тобі － солідну премію.  

Білявка якось невизначено хмикнула, а потім відповіла:

－Премія – це добре, але не збираюся я ще два роки в дівках сидіти. Молодість та краса швидко мине, а вірно обраний чоловік і без зайвих старань зможе забезпечити гарне життя.

У Зоряни відвисла щелепа. Вона не впізнавала подругу, адже раніше вони з Мариною завжди мали однакові думки, а тут таке...

－Агов, красуне, притримай коней. Такі чоловіки не для нас. Вони занадто зайняті собою, мають купу позашлюбних романів і небезпечних, а іноді навіть кримінальних справ, які ми потім і розслідуємо. Їх жінки та коханки часто у нашого паталогоанатома в морзі на столі гостюють. Тож лишень спробуй зв’язатися…

－Ой, та годі, не прикидайся, що не сподобався, － з іронічною посмішкою промовила білявка, － Зорька, очі тебе видають, адже танцюють в них бісенята навколо пекельного вогню і танець цей триває з того самого часу, як ти вперше на красунчика глянула.  

Марина обожнювала містичні порівняння під час розмов із подругою, адже та одного разу зізналася, що до навчання в Національній академії внутрішніх справ жила в селі поруч зі справжньою відьмою, яку місцеві звикли звати босоркою, а ще дівчина обмовилась, що між односельців ходили плітки про далекий, але все ж родинний зв'язок між її сім'єю і сім'єю поважної чаклунки.

－Вибач, але це все дурість. Я взагалі звернула на незнайомця увагу лише через те, що ти свої блакитні очі витріщила в його бік, － виправдовувалася Зоряна.

－Ага-ага, －знущалася білявка, хитро примружившись, －хоча... знаєш що? Можливо й так. Він же тобі не по зубах. Вірно?

－Вірно, － бездумно відповіла дівчина, але вчасно спохватилася. – Що? Ти що маєш на увазі?

－Що цей чоловік і не гляне у твій бік, навіть якщо вип’є приворотне зілля з відьомського казанка, － пояснила Марина, знову вплітаючи в розмову містичну тематику.

Зоряна витріщилася на подругу зі здивуванням. Розуміла, що та вміло маніпулює нею, але й сама чомусь була не проти перевірити жіночі чари на такому гарному екземплярі, як той, що сидів за столиком неподалік. Вже й руки засвербіли, але білявка, невірно розтлумачивши мовчання співбесідниці, несподівано дала задню.

－Вибач мені. Я перегнула палицю. Звісно цей дорослий та успішний пан не нашого польоту сокіл. Щоб такий чоловік звернув увагу на двох поліціянток повинно й справді диво статися. А в моєму житті, та й у твоєму теж, містичні події відбуваються лише в уяві та книжках.

Зоряні не сподобався тон, яким промовила останню фразу Марина. Ну, не стикалися вони ні з чим містичним поки що, але ж це не привід, щоб зовсім зневіритися в усьому надприродному.

－А нумо закладемося! – запропонувала руда хитрюга.