Босорка. Жага до червоної помсти

   Старі Мухомори —  це місце де плітки розвиваються разом із вітром. Ще не встигло нічого відбутися як уже все село на ногах обговорює, що і як. Звісно є такі випадки як «глухе не дочує, то дурне допридумує», але для такої місцевості то не дивно. Це вже як традиція можна сказати. А якщо люблять люди зробити з мухи велечезного слона, то тут вже нічого не вдієш.

   От і два дні тому пішов слух про Поліну та Ромку. Ой люди її бідолашну і так не злюбили. Казали що її мати ще відьма була. І Василька Поліниного батька тільки приворожила і між ними кохання нема. Дитині вже три роки було а про її тільки і слух пускали. Але вона як дівчина гарна була. Така як циганка, хоча матір та батько її біляві зроду віку ж були, а вона смуглява зеленоока. Словом гарна дівчина була. Звісно до роботи серцем не сильно йшла, але щось тай старалася допомагати.

   Коли тай покохала Романа, той за її на три роки страший був, але міцному коханню не було жодних перешкод. Роман звісно не такий красень за то хлопець роботящий. Ну якщо коротко знайшли люди одне одного. Хоча всі були проти їхнього кохання. Особливо Людмила мати нареченої не хотіла шлюбу, і із Оксаною, матрі'ю Ромки. Ледь не кожен день билися. Люди ото дякували Богу що хоч хати їхні далеко. А то б давно вже позабивали одне одного.

   Батько Поліни купив будинок молодятам в центрі села. Василь був не дурний зробив щоб і від Людмили далеко було так і від Оксани щоб не надокучали дітям. Поліна ще й на навчання їздила, хоча частіше все дистанційно було. 

— Ото бачите люди, яка моя Полінка розумничка. Все навчається. — Не впустила нагоди Людмила щоб похвалити донечку.

— Ох Поліна твоя б корову навчилася доїти, а не науки кому вона треба ото в селі. — Гаркнула Оля вона просто була кумою Оксани. — Да якого города полоти чи хоча б сіяти, а то все мій бідний похресничок робить.  

— Ой, диви, не струдиться. А наука важлива, щоб мені не казали, зараз треба освідченими бути. 

— Та тобі допомогла? Ой не сміши і та постидайся, бо я тільки школу закінчила, а ти в місто поїздила. І що, однаково сидимо коровів чекаємо з паші. А ти диви ото вже по дружньому, хай твоя менш їздить на те навчання бо Ромка вже кажуть зраджувать їй почав.

   Оксана тільки й хмикнула, і зробила вигляд, що навіть нічого не почула. Хоча в грудях ой як припекло.

   А Поліна також все частіше помічала, що Роман то на роботі довше. То нічні зміни частіше бере. Тай по праці не допомагає. Звісно у хаті в дівчини завжди було чистіше чистішого. В будь яку хвилину гостей можна запрошувати, але з дечим дівчина ще справитися не могла.

   Вечір, темніє . А Романа так і нема. Дівчина вже сім разів телефонувала, а його нема і нема. Сіла на кухні виплакала очі.

— Точно зраджує. Та я ж і красива здається і стараюся он як. Що ж це зі мною. — Промовила дівина в пусту хату.

   Сиділа ото плакала поки по нозі щось її не залоскотало. Відразу схватилася бідна і плакати почала.  Поки не помітила що то маленьке кошення. Гарне, біле-білесеньке.

— Звідки ж ти взялося. — Витерла слізки рукавом.

   А кошення тільки й мявкнуло. Та пропало із рук молодої дівчини. Да за серце бідна взялася, та страшно стало.

   На ранок Роман прийшов і ліг спати не промовивши до коханої ні слова. А дівчина сидить не жива й не мертва. Оклигати не може. Чи то приснилося чи то справді було. Та ще й Роман вже з нею не розмовляє. А якщо це знак що її Роман зраджує із молодою білявкою? Поліна враз взялася руками за обличчя. 

— Та не може бути. — Подумала дівчина.

   Поки не пішла у кімнату до хлопця та не внюхала парфуми жіночі. Сиділа дівчина до години четвертої у роздумах. Розум кричить що зраджує. А серденько що це тільки її уява і нема такого й близько.
Як не схватиться, накине швидко кофтину тай зусієї сили босоніж побігла до босорки.

— Ай, нога.— Дівчина аж присіла від болю.— Ох матінко це скло.

   Обиччя відразу помарніро, стала біла як смерть. Дихати ставало важще і важще.

— Ну й що Полінко боляче? — Запитала Євдокія Іванівна в дівчини.

— Звідки ви тут? — Дівчина вже нічого не розуміла.

— Тс.. — Пригорнула зморшеного пальця бабуся. — Що більше болить ніжка чи думка про зраду? — Пильно дивилася стара у очі та сміялася мов навіжена. — І як гадаєш зраджує Роман?

   Дівчина вся остовпіла. Не знала що робити та казати, а й взагалі чи потрібно це. 

— Не знаю — Хрипло сказала дівчина. — Не хочу вірити що це так, серце кричить що він не може так зі мною вчинити.

— Але розум шепоче що може. — Уже не сміялася босорка, а витягла скло із ніжки дівчини.— Якщо тобі справді цікаво чи зраджує Роман тобі то поклади це скелечко собі під подушку, а що насниться, то і буде правдою.

   Як прийшла Поліна додому вже не пам'ятала. Взяла скло та поклала під подушку і відразу заснула. Вже не цікавило чи вдома її чоловік чи ні. Чи їла що сьогодні, і як там худоба. Дівчині вже на все було абсолютно всеодно.

   Туман... Дівчина білявка із чистою шкірою біжить по росі. Дзвінкий сміх лунає по всюди. Пахуча квітуча липа.. Соловей. Ніжна посмішка білявки. Роман. Підбігає та піднімає маленьке крихітне дівча, із небесними оченятами.

   Поліна прокинулася у ясному розумінні. Роман зраджує їй. Заглянула до хлопця у кімнату а його там немає. Уже навіть плакати не хотілося, накрила дівчину страшна образа, та жага до помсти. Тож вона вирішила довго не чекати.

   Розпустила дівчина довгі кучеряві коси, одягла довгу улюблену червоненьку сукню. І потій самій стежці прямо та рішуче порямувала до босорки.

— Ну й що снилося. — Запила босорка коли та відкрила двері до її будинку. — Бачу ти сьогодні не така налякана.

— Наснилося як коханий мій якусь дівку на руках тримає.