Заїка

П’ятнадцятирічна Оля спокійно спала у своєму ліжку. Була тиха ніч за вікном. Десь в далині, звучали цвіркуни, змагаючись хто вправніший майстер.
Проте в один момент, дівчина почала обливатися холодним потом. Вона чула сильний вітер та шум. Щось шкреблося з середини, ніби хотіли видертися назовні.
-    М… мам, — ледь вичавлювала з себе здавлені звуки дівчина.
І тут відкрилися холодні жовті очі, ніби проштрикуючи все наскрізь.
-    Мам! – скрикнула Оля, різко піднявшись.
-    Що, що таке доню!? – в кімнату забігла схвильована мати з батьком.
-    Мам, — ледь стримувала сльози дівчина, простягаючи руки.
Валентина сіла поруч та обійняла доньку.
-    М…мам, я в…же, так… не можу! – плакала дівчина. – Не можу!
Мати схвильовано та водночас запитально поглянула на батька, який в цей час задумливо чухав потилицю.
Пізніше, коли Оля таки нарешті заснула, Валентина обережно зачинила двері та загорнувшись в нічну сорочку, схрестила руки.
-    Що роботи будемо, Тарасе? Вона стала погано спати останнім часом. Її почали обходити однолітки, бо вона заїкається. 
-    Ці логопеди не допомагають, - констатував Тарас, спершись спиною об стіну. -  Треба щось інше.
-    Що інше? – мовила гірко жінка. – Ми до психолога ходили, з нею все добре. Хоча тепер потрібно йти знову, бо в дівчинки кошмари почалися. А заїкання не проходить, ніби напасть якась.
-    Я собі думаю, - припустив Тарас, - а може її хай яйцем бабка викачає?
-    Ти зараз жартуєш? – нахмурила брови Валентина. – Наша донька мучиться, а ти пропонуєш до шарлатанів їхати?
-    А що робити, як їй лікарі не допомагають? – відповів чоловік. – Я колись мочився в ліжко, як був малий. Так дід мене до бабки одної завів. Вона мене яйцем покачала і все, до цього часу не пісяю в ліжко.

Валентина змучено потерла очі. Вона хотіла допомогти Олі. Її серце постійно обливалося кров’ю, відколи її донька стала заїкою, хоч ніколи до цього в неї нічого подібного не було. Навіть лікарі говорили, що це досить рідко буває. Проте психолог працював з нею і сказав, що ніякого переляку чи травматичного досвіду не було останнім часом. Що сталося з її донькою, вона не знала, проте не могла більше дивитись на її страждання.
-    Ну добре,- мовила вона зрештою. – Але, де мені взяти бабку, яка вміє викачувати яйцями?
-    Так он, за два села від нас, - мовив Тарас, - Старі Мухомори звуться. Там кажуть, якась відьма живе, людям допомагає. Я думаю, що хоча б яйцем зможе викачати. Завтра я всіх відвезу.
-    Добре, домовились. Тоді, лягаймо спати. Завтра з рання виїдемо.
Тарас пішов до своєї кімнати, тим часом як Валентина повернулася до доньчиних дверей та приклавши на мить долоню, пішла слідом.
Наступного ранку,  автомобіль сім’ї, виїхав за межі міста. Всі були напружені, окрім батька, який постійно вивчав таблички, щоб часом не проїхати свій поворот.
-    Все буде добре доню, - мовив він не обертаючись та задираючи голову в пошуках вказівника. – Я подзвонив сьогодні товаришу. Його кум їздив до неї, казав, що вона допомогла йому, тому там нічого страшного не буде.
-    Сп...подіваюся, - відповіла сумно Оля.
Вона дістала телефон, та відкрила месенджер. Нарешті Олег відписав їй на пропозицію погуляти: «Пробач Олю, я буду зайнятий»
Перевернувши телефон, дівчина закусила губу, та відвернулася до вікна.
-    Все добре доню? – запитала мати.
Дівчина лише кивнула головою.
Нарешті  батько помітив табличку Старі Мухомори та крутнув руль.
-    Супер, - сказав він, їдучи ґрунтовою дорогою. – А далі куди їхати до неї? Денис мені у двох словах розповів, проте я думаю, що звернув не на ту вулицю.
-    То запитай когось, - сказала Валентина. – Нам ще заблукати не вистачало.

-    О, зараз цю бабцю запитаю, - сказав він, пригальмувавши біля літньої жінки, яка несла кошик з травами та опустив скло.
-    Доброго дня вам жіночко.
-    Доброго, - відповіла стара. Тарас на секунду, а ж затнувся, глянувши їй в очі.
-    Ми… ми тут шукаємо місцеву відьму…
-    Босорка вона, - відповіла жінка лагідно, хоча від тої лагідності Тарасові вуса, а ж затріщали. Щось було в тій старій. – Відьмам ще треба знань набратись, щоб рівнятись на неї. 
-    З…зрозумів. То як нам до неї проїхати?
-    Вихідний в неї щонеділі, - відповіла жінка. – Дарма приїхали.
-    Вихідний? – відповіла стурбовано Валентина, опустивши скло. – А вона не може зробити виключення для нас? 
-    А що у вас сталося? – запитала стара, вивчаючи поглядом, як мікроскопом жінку.
-    Та ось, моїй доньці погано. Треба викачати яйцем її.
-    Яйцем? – задумалась стара, глянувши на стурбовану доньку, та примруживши око. – Яйцем одним тут не зарадиш. Добре, їдьте в кінець вулиці. Проїдете попід лісом і залишите автомобіль на вході. Босорка не любить автомобілів в лісі, вони турбують його. Пройдете до старої хатини, вона не далеко, по стежці. Сядете на лавку і чекайте, босорка покличе.
-    Дякую вам жіночко, - мовив Тарас. – А ще тоді питання, скільки вона… бере?
-    Босорка не має такси, - відповіла роздратовано стара. – Хоч грішми, хоч продуктами, скільки та що забажаєте.
-    Добре. Ми тоді поїхали.
Тарас підняв скло та важко видихнув. Йому здалося, ніби він дивився на ведмедя, з яким потрібно було продумувати кожен рух.
-    Я думала, вона з’їсть мене тими очима, - порушила тишу Валентина.
-    І я про те ж, - полегшено додав Тарас, радіючи що цю тему підняли. – Ну й село.
Доїхавши до лісу, вони за вказівкою старої жінки, залишили авто та попрямували дорогою крізь ліс. Вочевидь нею користувалися часто, бо вона була настільки витоптана, ніби тут залили бетон. Далі, показалася гарненька дерев’яна хатинка. Білка, яка спокійно гризла горіха на самому вершечку даху, вгледівши незнайомців, чкурнула на сосну.
Сім’я сіла на лавку, яких було чотири, вочевидь для відвідувачів, та стала чекати. Проте вони чекали якихось кілька хвилин, після чого двері хатинки відчинилися і на їхній подив, до них вийшла та сама стара бабця.
-    Ви…? – почав Тарас.
-    Євдокія я, - доповнила жінка. – Чого стоїте, проходьте.
-    Як вона нас обігнала? – шепотів до жінки Тарас, коли вони заходили.
-    Тихо, - смикнула його Валентина.
Босорка сіла за стіл та поглянула на відвідувачів.
-    Так, що там із донькою?
-    Вона заїкається, - відповіла Валентина, тримаючи доньку за плечі. – Вже три місяці. Ми були у всіх логопедів та психотерапевтів, проте ніхто не може нічого зробити.
-    Бо у вашої доньки не медична і тим паче не психологічна проблема, - констатувала Євдокія. – Сідай дитино, - вказала вона на стілець навпроти себе.
Дівчина підкорилась та невпевнено сіла.
-    І ви сідайте, чого стовбичите, - сказала босорка, вказавши на лавку. – Отже, як звуть тебе дитино?
-    О…оля, - невпевнено та заїкаючись, промовила дівчина.
Босорка примружила очі та пильно вдивлялася в дівчину, після чого дістала чорну свічку, запалила її та поставила на стіл, дивлячись крізь вогонь на дівчину.
-    Цікаво, - мовила вона. – Ти ще й така сильна, носити таке в собі.
-    Зараз вона скаже, що прокляття на ній і задере ціну,- шепотіла Валентина до чоловіка.
-    Та тихо ти, - говорив Тарас.
-    Я беру стільки, скільки дадуть, - відповіла Євдокія на здивування подружжя. - А зараз я покажу, що з вашою донькою.
Взявши з каміна чайника, босорка залила в чашку окропу та взявши з кількох торбинок трав, перекрутила їх у вузол, та кинула до окропу.
-    Тримай, - вона дала напій дівчині. – Студи й пий скоренько.
Взявши з кошика яйце, босорка обгорнула його долонями та щось прошепотіла, після чого почала водити ним по голові дівчині та промовляти про себе замовляння.
Оля відчувала, що хоче спати, проте босорка ляскала її по шиї, щоб та трималася та продовжувала пити настій.
Поводивши яйцем, Євдокія взяла блюдечко та поставивши на стіл так, щоб було видно всім, вдарила яйцем по краю стола та розділила шкаралупу на дві частини. На блюдечко плюхнулася чорна смоляна субстанція.
Всі присутні, піднялися зі своїх місць та втупилися в чорну смолу, яка звивалася.
-    Що це? – запитала здивовано Валентина.
-    Те, що сиділо у вашій доньці всередині. Не вліз весь поганець.
-    Хто не вліз? – не зрозуміла Валентина.
Батько, тим часом вирячено дивився, як субстанція починає випаровуватися.
-    Це якийсь фокус? – продовжила Валентина. – Я не платитиму за дешеві трюки.
-    Валентино… - хотів зупинити її чоловік.
-    Я хочу, щоб моїй доньці покращало, щоб з неї не глузували в школі!  Навіщо я тут гаю час!?
-    Помовч, - сказала грізно босорка. – І дивись. Зараз поганець буде тікати як слимак від солі.
-    Ви про щ…
-    Мамо… - сказала раптом Оля, повернувшись. – В мене щось… в мене щось живіт болить, мммм.
-    О господи, Олю, рідненька! Що ви зробили з нею?!
-    Сядь я сказала! – босорка махнула долонею і Валентину штовхнуло на лавку.
Оля вхопилася за живіт та зігнулася.
-    Бо…ляче… буееее!
З рота дівчини, почала виходити чорна смола. Вона скрапувала на підлогу, а потім падаючи цілими шматками, зливаючись в одну масу.
Щойно вся чорна маса вийшла, як вона раптом здригнулася та відкривши жовті очі, заметалася хатиною, перевертаючи все навколо. За пересуванням цього «щось» не можна було вгледіти. Гості були шоковані та не могли ворухнутися. 
Тільки Євдокія водила очима, вистежуючи непроханого гостя. Піднявши вказівного пальця, вона вказала ним на стіну і невеликий тазик, ніби за наказом, влетів прямо по чорному створінні, накривши його.
-    Пече тобі, поганцю, - сказала босорка, притиснувши тазик ногою.
Вона щось прошепотіла, після чого тазик почав трястись і щось чорне вилетівши з під нього, вибігло через вікно, залишивши чорний слід на підвіконні.
-    Ну ось і все панове, - мовила босорка переляканим гостям. – А ну, дитино, скажи щось.
-    Що… що це було взагалі? – мовила шоковано Оля, та потім прикрила долонею рота. – Мене звати Оля, мені п'ятнадцять років. Я люблю малювати та читати книжки. Мамо! Тато! Невже я… я більше не заїкаюся!
Вона кинулася до батьків та обійнявши їх, кинулася до босорки та вчепилася в неї.
-    Дякую – дякую – дякую! – плакала вона від щастя.
Батьки сиділи на лавці в кутку і досі приходили до тями.
-    А тепер, - вона погладила голову дівчини, - я розповім, що тут сталося. 
Взявши знову окропу, вона додала в чашку інших трав та дала Олі.
-    Пий дитино. Це вичистить залишки з тіла та захистить його.
-    Дякую, - відповіла дівчина, радіючи, проте одразу її посмішка спала.
-    Думаєш про нього? – запитала Босорка, сівши назад за стіл.
Дівчина кивнула.
-    Та пес із ним. Послухай дитино, якщо хлопець не прийняв тебе через те, що ти заїкалася, то він і не любив тебе по справжньому. Кому такі дурні потрібні. Поважай себе. А хлопця ти собі знайдеш, він буде кращий за нього, - підморгнула босорка.
Оля звеселіла та відпила настій.
-    Проте… що зі мною було?
-    Так, - сказала Валентина, - що з нею було? І що це таке було?
-    На того дурня охочі ж були, так? – мовила босорка до дівчини.
-    Так. Танька, - відповіла Оля. – Постійно біля нього крутилася і навіть погрожувала мені, щоб я з ним порвала.
-    Отже, Таня, - сказала босорка, запаливши знову чорну свічку та поглянувши на вогонь. – Зрозуміло. Дівчина, хоч і не знає, проте має хист до магії, вроджене. Начиталася заклять з подругами та провели їх неправильно до тебе. І відворот і вінок безшлюбності й чого тільки вони не «чаклували» на тебе. І воно все намішалося разом з її ненавистю і поселило в тебе ту чорну нечисть. Яйцем я його не взяла, бо надто великим був, довелося настоєм і примовлянням викурювати.
-    Дивина, - ледь змогла вимовити Валентина.
-    А куди ж та штука втекла? – поцікавився Тарас.
-    А я його відправила до тих, хто його створив. Хай діти знають, як бавитись з магією.
-    То тепер він буде в них? – запитала Оля. – Але я не хочу, щоб вони так мучились. Звісно, Танька і її подруги кози, проте я не хочу, щоб вони так ходили.
-    Не переймайся, - мовила задоволено босорка. – Я вже отруїла його настоєм заговореним. Кілька днів наведе їм кошмарів, а потім і випарується зовсім.
-    Вибачте мені пані Євдокія, - сказала Валентина, взявшись за серце. – Я не знала що все так…
-    Не переймайся, - урвала її босорка. – Кожна мати, свою дитину береже. Я закінчила. Дам тобі трав Олю, проп’єш їх ще пару днів, щоб повністю все вичистити й більше ні кошмари, ні заїкання тобі не страшні.
До дому, сім’я їхала під враженнями. Те, що бачили вони, не кожен може бачити на власні очі. Вони їхали з думкою, що цей світ насправді трохи складніший та дивніший ніж гадалося.
Оля дістала телефон та знайшла контакт Олега. Її палець завис над значком набору повідомлення. Проте вона згадала слова босорки й впевнено натиснула на кнопку видалення.