Розділ 4

ЗАРАЗ 

— Не дивись на мене так, – сказала вона своєму котові, розклавши на столі збір сухих трав. — Була б доросла людина, допомогла б, а повторно пережити ті події... Ні, досить. Досі його й уві сні, і наяву бачу. Усе дивиться на мене зі злістю, звинувачує. А що я можу? Якби було в моїй владі людей з того світу повертати, кожного невинного на землю повернула б. Хрестом клястися не буду, але творець мені свідок – не брешу.  

   Кіт застрибнув на стіл, лягаючи перед господинею, уважно слухаючи її. Босорка погладила його по шовковистій шерсті, слухаючи заспокійливе муркотіння, коли в дальньому кутку кімнати знову виник блідий образ хлопчика.  

— Навіщо ти приходиш до мене? Навіщо серце мені рвеш? – звернулася вона до нього, але він мовчав, дивлячись на неї. — Наяву мовчить, уві сні звинувачує, – говорила вона коту, повернувшись до свого заняття. — Люди багато про мене пліткують, і поганого, і хорошого. Хтось боїться, хтось по допомогу звертається. Завжди все одно було. Повідомляти погані вісті для мене, як ножем по маслу. Здебільшого люди самі винні у своїх бідах. Але якою б не була мати, вона не повинна чути про втрату своєї дитини. Особливо така чиста душа, як в Аріни. Що мені робити? Раптом я знову не зумію відшукати дитину? Раптом знову доведеться повідомляти про смерть?  

   Раптово привид хлопчика опинився перед нею, взявши холодними руками за її обличчя. Його засклені очі перетворилися на бездонний темний колодязь і він закричав одне лише слово:  

— Врятуй!