Розділ 1 “Як все починалося”

Краплі дощу струменем летіли вниз, вдаряючись об землю та перетворюючи вулицю у якусь величезну калюжу.

Цей березень був просто перенасичений цими безперервними зливами! Справжня морока, та й годі. Для людини, що зараз не мала парасольки цей день означав би неможливість ані вийти, ані навіть показати носа на вулицю. 

Щоправда ця усміхнена парочка молодих людей мовби й не звертала увагу на погоду навколо. Молодий чоловік років двадцяти з чорним, коротким та дуже кучерявим волоссям, одягнутий у темний дощовий плащ, ніби сміявся, а не дивився своїми чорними очима. Його гарний настрій поділяла й дівчина-брюнетка приблизно того ж віку з довгим кучерявим волоссям, що розвивалося на фоні потужних поривів вітру. 

– Ех, Артемчику, – лагідно мовила вона, зазираючи йому у самісінькі зіниці, – мені прикро повідомляти, але мені вже час. Я живу тут, – вже не так весело сказала вона, і рукою показала на великий двоповерховий будинок, що ховався за високим кам’яним парканом. Ніхто навіть подумати не міг, що якась там бухгалтерка такої відомої IT-компанії може жити краще, ніж деякі професійні програмісти, які працювали разом із нею. Звідки в неї ті гроші? Питання риторичне. Та й на бухгалтера вона не дуже схожа – манери у неї, як у світської дами, але не такі прості, як у людей її професії.

– До зустрічі! – підморгнув Артем і обійняв Юлю за плече, що її дуже потішило.

– Надобраніч! – востаннє крикнула вона, і зникла всередині, зачинивши за собою двері. 

Ще зо хвилину тепло огортало серце Артема, і він не міг відвести погляду від цих дверей. Дощ заливав все довкола. Буря шаленіла і рвала волосся та парасольку одинокої постаті, що неквапно розвернулася та рушила у своєму напрямку. Тоді він був, дійсно, щасливий. Може, востаннє, а, може, аж настільки, вперше. Це ж, як подія, давно минула залишиться лише й у нашій пам’яті. А чи бачив це хтось? Питання риторичне. Не сумніваюся я у тільки у тому, що у тіні вуличних будинків спокійно міг сховатися хто-завгодно. У темряві ховалося все: наше минуле, наші страхи і переживання. Може, краще б вони там і залишалися, але ні ж, вони обов’язково колись покинуть ті нкому не помітні тіні та стануть реальними.

Шкода тільки, що вся ця дивина тільки починалася, а зупинити її наслідки вже було практично неможливо…