Передмова

Гілки карпатських сосен легенько колихалися на фоні приємного травневого вітерцю. Десь серед тисяч карпатських дерев, що вкривали схили цих мальовничих гір, розлягалися чарівні співи пташок, що сповіщали про літо та тепло, які невпинно наближалися. Вдалині, там між цих стрімких вершин, виднілося покинуте село. Старі дерев'яні хати, подекуди вкриті павутиною, а подекуди шаром багаторічного пилу, ніби заховалися від яскравого сонячного проміння, дивуючись з краси цього теплого, навіть дещо спекотного весняного дня. Тварини тут не боялися як заходити, так і селитися у цих колись населених будівлях. Тепер ці місця були населені куницями, видрами й лісовими котами. Час від часу сюди зазирали також і білки, сподіваючись відшукати якийсь харч, щоправда його тут вже давно не було. Натомість у селі, що мало назву Старі Мухомори проживала лиш одна людська душа, якій було вже, мабуть, далеко за сто років. Досить часто до останньої жительки навідувалися безліч людей з усіх куточків України, і не просто так, адже за легендами та свідченнями очевидців вона володіла мистецтвом магії, яка зачасту допомагала людям та вирішувала їхні нагальні проблеми. У декількох кілометрах від села знаходилася траса, ближче до якої й чекали своєї черги бідні та багаті, веселі та сумні, високі та низькі гості, натовп яких дедалі зростав, хоча всі вели себе досить тихо, як для такого скупчення, а їхні машини, що стояли між дерев, ніби сховалися у зеленій ковдрі цих краєвидів…

– Краса просто неповторна! – мовив чи то від захоплення, чи від звичайної міської втоми Артем. – Нарешті, нарешті! – усміхнено скрикнув він, розуміючи, що таки дістався хатини тієї легендарної чаклунки – Босорки, яка мешкала у цих місцях вже не одне десятиліття, якщо не століття.

Тепер всі його невдачі були позаду, а пам’ять про життя до поїздки сюди ніби була втрачена. Та сама хатина, про яку він стільки думав тепер стояла просто перед ним, а він не тямив нічого від передчасної радості.

– Вона допоможе, так, тільки вона. Ніхто інший, крім неї. Вона зобов’язана і вона це зробить. Якщо питання у ціні – то питання немає. Хоча навіщо їй гроші? – на мить задумався він, – по-перше, їх у неї і так достатньо, та й жити їй вже небагато залишилося. – Ноти хвилювання дрогнули про неможливість порятунку, та знов затихли, заховавшись у його душі. Втім, як би там не було, це вже не хвилювало Артема, адже він змусив себе зважитися на цей крок ще у Києві, а отже шансу на відступ він немає. 

Під променями спекотного сонця він ступив перший крок, який був найскладніший, але який почав чи радше сказати, продовжив цю загадкову історію…