Тест на оригінальність

                                                                     Тест на оригінальність

— Дивна назва для села - Старі Мухомори, не знаходиш? - GPS-навігатор показував, що залишилось їхати не довше п’яти хвилин, усе прямо і прямо по дорозі, не звертаючи, допоки не заїдеш в саме село.

— Чому дивна? Ні, ну незвична, то так, але скільки по Україні розкидано сіл з подібними незвичними назвами - Великі Кринички, Малі Кринички, Жовте поле, Садинці і так далі. Назви старі, автентичні, так би мовити, для українського середовища.

— Ну, так-то воно і так, - мотор тихо гудів під капотом, тримаючи одну й ту саму швидкість протягом останніх тридцяти хвилин, - стара автентична назва для старого українського села. Ну, просто аби його назвали - Старий Білий гриб чи Молоді опеньки, я би ще міг зрозуміти. А так - Мухомори. Мухомор - отруйний гриб, про це ще в першому класі школи нам розповідали. Хто називає село в честь отруйного гриба?

— Не знаю, мабуть, давні селяни, які жили тут сотні років тому і чомусь їм ця назва припала до душі, - голос співбесідника чувся знудженним, відчувалось, що ця тема його не цікавить. Водію ж також було загалом фіолетово на те, як давні селяни називали свої села і якою логікою при цьому користувались, але саме ця назва чомусь зачепилась об його увагу. Мабуть, то все довга дорога - від нудьги і не така фігня стане цікавою.

Їхали вони, мабуть, вже отак години три, без зупинок. Це якщо рахувати від останнього більш-менш великого міста, в якому вони їли та уточнювали шлях до села. А так вся їхня подорож тривала вже декілька днів і майже весь цей час вони провели в автівці. Навіть спали в ній, аби не витрачати зайві гроші на готель. Досвід цей був так собі.

— Сподіваюсь, овчинка того варта буде. Не хотілось би їхати в таку далечінь і не зірвати куш за такі зусилля, ага. - В салоні почувся запах від цигарки, водій повернув голову направо і побачив, що його співбесідник палить.

— Поцигаркуємо? - запропонував той

— Та ми ж півгодини тому тільки покурили. Мені ще не хочеться, дуже часто буде виходить, якщо кожні півгодини курити.

— Ну, як хочеш. Мені просто нудно, хочеться чимось себе зайняти. - Перші дні в авто постійно лунала чи то музика, чи то грали якісь відео з Ютуба від блогерів, яких вони дивилися. Але вже приїлось що перше, що друге. Тому зараз вони їхали в тиші.

Нарешті на горизонті стали видні окраїни села - Старі Мухомори, фінальна локація їх поїздки. Обидва, водій і його співрозмовник, оживились. 

— Так, ти ж пам’ятаєш куди нам саме треба? Бо ж на карті її домівка не відзначена і адреси точної немає, аби ми могли через Гугл-мапс прокласти собі маршрут в навігаторі. - Співбесідник вже допалив, викинувши опалок в машинну попільничку, перед цим добре вмявши того в дно попільнички. 

— Так, загалом, пам’ятаю, - він напружив пам’ять, згадуючи ті інструкції, які йому дали в останньому місті, де вони зупинялись 

— Так “загалом пам’ятаєш” чи точно пам’ятаєш? - трішки піддів його друг, який допаливши почав як міг потягуватись в машині. Вони обидва вже давно засиділись в кріслах автівки і усвідомлення того, що скоро вони нарешті приїдуть до точки призначення, віддавалось полегшенням в їх тілах, які нарешті скоро отримають можливість розігнати кров по організму.

— Та пам'ятаю, пам’ятаю. Їдеш прямо асфальтованою дорогою, яка веде в село. Інших асфальток тут і немає, як сказали. Їдеш до третього повороту наліво, звертаєш там, проїжджаєш три хати, за ними з’їзд, їдеш ще далі, проїжджаєш ще декілька хат, за ними поворот. Повертаєш туди, і повільно їдеш, дивлячись на будинки з лівої сторони дороги. Там ми відразу зрозуміємо, як побачимо її будинок.

— Що б не значила ця фраза, - друг закінчив потягуватись, - а так да, все запам'ятав вірно. Ну, я так само запам'ятав, тому і думаю, що ти запам'ятав вірно. Короче, ти зрозумів, так?

— Ага, - він кивнув, скидаючи швидкість, аби не прогавити той самий третій поворот наліво. Не прогавив. Потім, проїхавши три хати і заїзд за ними, він нарешті доїхав до потрібного повороту, який вів направо, та поїхав ним, ще більше скинувши швидкість. Дорога-грунтовка була тут більш-менш нормальна, тому їхали без тряски.

— Хм, а видно, що до бабки часто приїжджають гості, он диви, як дорога укатана добре. А, он, диви, по ходу, то якраз і її хата. Дійсно, виділяється.

Він і сам вже побачив на лівій стороні живописний будиночок. Під’їхавши ближче, він зупинив автівку і деякий час роздивлявся місце проживання босорки разом зі своїм другом. 

— Да уж, правду казали - її хата виділяється так, що ми відразу зрозуміємо, що це саме її хата, - протягнув його друг, трішки зачудовано роздивляючись хату босорки. За формою чи розмірами вона не віділялась нічим особливим, а ось її зовнішній вигляд був барвистий і такий..містичний, чи що. Всі стіни були розмальовані квітами, як знайомими, так і такими, наче вони належали не нашому світові, а потойбічному. Барви ці квіти мали самі різні - червоні, сині, чорні, білі, фіолетові і так далі, але всім квітам, не дивлячись на різний колір, було притаманне одне - вони були намальовані так чітко, так..він не знав, як правильно сказати, - так сочно, барвисто, що здавалось наче це реальні квіти, а не просто рисунок. А окрім квітів були і звірі - заєць, вовк, лисиця, ведмідь, птахи, багато різних птахів - голуби, ворони, горобці, синички, цаплі, журавлі, ще якісь птахи, яких він не знав. А помимо звичних звірів, були і незвичні, якісь нереальні, фантастичні і фантасмагоричні, з незвичними пропорціями тіла чи такі, що здавалось були зібрані з частин різних тварин. З фантастичної частини цього звіринця він зумів упізнати лише єдинорога і наче грифона, а ось всіх інших - ні. І як квіти, вони були намальовані так, що здавались справжніми, наче їх не зобразив художник, а хтось вмуровав їх в стіні хати і там вони і застигли, перетворившись на напрочуд реалістичні статуї.