Босорка. Історія Михайла. Ібіца.

1.1 Історія Михайла 

… На вулиці була літня задушлива ніч. Ми зробили зупинку.

— Річка. — Зоряна зникла в кущах. Я спустився за нею з невеликого пагорба, залишивши мотоцикл нагорі. Вона вже перепливала озерце.

— Тобі потім буде холодно. — Крикнув Зорянці.

— Михайло, у мене є ти!

Я швидко стрибнув у воду. Кружляв свою дівчину, провідну зірку, навколо себе, торкаючись вуст. В її очах мій світ. Вона мені прошепотіла на вушко.

Озерце було невеличке. Ми швидко опинилися на протилежному березі.

— Ти куди? Нам краще грітися у воді.

— Хочу глянути, як там! — Я побіг по полю. Швидко. Далеко. Безповоротно…

Двадцять п’ять років я катався європейськими полями далекобійником.

За лагідними очима Зоряни сум з кожним днем білішав. «Зорянко, як ти?» — постійно вигукувало моє серце.

Востаннє вона сказала: «Дивись, Мишко, ти пошкодуєш про це». І згодом мала рацію.

Тоді нам було по вісімнадцять. Я ще не готовий був мати дитину. Ми посварились з нею вперше і назавжди.

Я не цікавився її життям, облаштовуючи своє у Європі. Мої кишені були наповнені, а ось душа роздерта.

Одного разу я не витримав та подзвонив другові.

— О, радий тебе чути, Михайло! — Грицько привітливо усміхнувся. — Дівчатка між собою плетуться, що скоро заможній Крутько повернеться.

 — Як ти? — Я вже готувався до наступного питання.

 — Восени весілля. Запрошую.

— Дуже радий за тебе. Розкажи про Зоряну.

— Народила, доньці вже три роки. Сама вона вивчилась на вчительку молодших класів. Має багато залицяльників.

— Авжеж.

— Так ти приїдеш на весілля? Зоряна буде обов’язково.

— У мене багато роботи. Єдине прохання, якщо щось їм знадобиться, будь ласка, зателефонуй, друже.

Грицьку я подарував BMW. Після весілля ще довго село перегукувалося та згадувало Крутька Михайла. Хтось осудливо дивився на Зоряну, батьки її змушували поїхати до мене, чому би я був рад.

— Якого годувальника втрачаєш!

— Не забувайте, він хотів позбутися дитини!

Вона зібрала речі та поїхала від батьків. Решта мешканців села стали на сторону Зорянки.

— Правильно, квіточка! — Сказала їй сусідка. — Фраєр намалювався! І думає, що ти його візьмеш ось так і пробачиш!

Відтоді Грицьку нема чого було мені розповідати про неї. Вона сховалась…

Зоряна працювала вчителькою, росла донечка, але не змінювався я.

Осуд і страх заполонили мою душу. Відчуття, що мене не пробачать або я їм не потрібен душило мене, як шматок застряглої їжі в горлі.

Вперше в житті я заплакав, коли Грицько сповістив про смерть Зоряни. Я приїхав пізніше похорону, і він відвіз мене на могилу у село Старі Мухомори.

Ось куди вона втекла, спочатку доглядала за старенькою бабусею, яка за її доброту заповіла свій дім.

— Тепер твоя Марійка — Остапенко. Заміжня, при надії. — Грицько поплескав мене по плечу. — Не втрать шанс познайомитися…

І цей шанс перетворився на «зловити момент». Вже минуло чотири роки, мого переїзду, а я все не міг і не знав, які слова підібрати, як заговорити. Мені дуже хотілось хоч для онучки стати хорошим дідусем.

Я не покинув своє кермо, влаштувався таксистом, їздив по Прикарпаттю. Часто звертав на кладовище у Старих Мухоморах. Бачив могилу Зоряни Грушевської, заливався сльозами…

Вона була моїм єдиним коханням. Вона повинна була носити моє прізвище. І потребувала мене саме в той момент, коли я був не готовий…

Я купив дім в сусідньому селі від Старих Мухоморів, тому з Грицьком ми бачились рідко. Останній раз він показував фотографії свого сина, який рік тому одружився. Я був безмежно радий його сімейному добробуту.

— Чому ти не наважився поговорити з Зоряною за всі роки поки ти не був поруч? — Грицько помітив сум у моїх очах.

— Не знаю, мабуть, друг краще зрозуміє ніж кохана.

— З цим можна посперечатись… — Він потер потилицю. — Коли ти вже наважишся познайомитися з донькою та онукою?

— Як би мені дізнатися яке у них життя? Чи відомо їм щось про мене?

— Звернись до босорки! Вона відома на всю країну.

— Вибач, Грицько, я в таке не вірю…

— Говорять вона багато чого може…І мені допомогла!

— Як?

— Тільки це між нами. Я дуже хвилювався за Дмитрика перед його одруженням. Розумієш, я не знав, як дізнатися чи любить мого сина майбутня невістка, чи тільки гроші… — Коли я побачив його вираз обличчя, зрозумів, що він не шуткує. — Інколи заради дітей сам від себе не очікуєш певних дій.

— Ти хочеш сказати, що вона може читати думки інших?