*3*

– Босорко… – злісно закричав Роман. – Зустрічай свою долю, стара відьмо!

Не збираючись чекати на господиню будинку, чоловік жбурнув смолоскип у вікно з дерев’яною рамою, сподіваючись, що той розіб’є скло і спалить хату.

Всього за кілька сантиметрів від вікна сильний порив вітру загасив смолоскип у польоті. Відбившись від скла, він впав в замет, що зробило його більше непридатним для виконання поставленого завдання.

В дверях стояла Євдокія, ворушачи рукою, наче віялом. Щойно вона припинила – вітер одразу стих.

– Я на тебе чекала, проходь до мого будинку, – люб’язно запросила босорка.

– Ти!.. – Рома не розмовляв, він гарчав на хазяйку будинку.

– Хм… – вона нахилилася трохи вбік, наче роздивляючись щось за плечем чоловіка. – Дивлюся, ти не один. Що ж, заходьте, гості, не треба стояти на вулиці в таку погоду.

– Що? – слова босорки збили Рому з пантелику. Він почав озиратися, але позаду нього нікого не було. Момент, щоб напасти на відьму, вже був втрачений.

– Або проходьте, або йдіть туди, звідки прийшли. Я не збираюся стояти на порозі і мерзнути всю ніч, – невдоволено запропонувала Євдокія.

Скривившись, Роман все ж наважився піти в будинок, постійно озираючись, але позаду все так само нікого не було. Тепер він був впевнений, що стара з’їхала з глузду.

Зайшовши всередину і пройшовши трохи по коридору, він очікував побачити, як босорка йде за ним. Але вона й досі стояла в дверях, чогось чекаючи.

Вже за кілька секунд вона ледь помітно поклонилася і нарешті зачинила двері.

Тільки перед самим закриттям Роман відчув, як замерз. Він аж здригнувся від холоду, який пробігся по всьому тілу.

Тим не менш через таку люб’язність він не збирався відмовлятися від своєї цілі: позбавити світ від цієї брехливої відьми. Не спрацював один план, то завжди є інший.

Цього разу він не збирався чекати, доки босорка запропонує пройти до великої зали. Роман сам пішов, тим більше дорогу знав. Переставляючи ноги у напівтемряві, він наступив на щось невелике та м’яке. І одразу почулося гучне «Ня-а-ав…»

Кіт з гуркотом кудись побіг, врізаючись в усе, що траплялось на його шляху. І вже за кілька митей десь дівся.

– Будь ласка, дивися під ноги, щоб не наступати на мою кішку Кульку, – босорка вже стояла поруч з Романом, і він ледь не закричав від несподіванки.

– Кішку звуть Кулька? – і знову вона збивала чоловіка з пантелику.

– Так, бо вона велика та чорна, наче повітряна кулька, і любить спати десь поближче до стелі, – пояснила босорка. – Ходімо до великої зали, – і одразу ж пішла вперед.

– Це ім’я більше підходить для великої та пухнастої кішки. А я наступив на щось невелике, – насправді Роман не знав, як саме реагувати на коментар відьми, адже йдучи сюди, він взагалі не збирався з нею розмовляти.

– Схоже, то був хвіст, – знизала плечима. – Інакше ти б точно перечепився через неї. Моя Кулька велика, чорна та гарна.

Доки босорка розповідала про кішку, вони вже дійшли до великої зали, яка зовсім не змінилася з минулого разу, як тут був Роман.

– Сідай, будь ласка, думаю, ти хочеш зі мною про щось побалакати, – босорка вказала на один стілець, а сама сіла на інший.

– Ти вбила мою дружину! – прогарчав він, щойно всівся. – Через тебе вона померла. Ти – шарлатанка! – різко підвівся на ноги, злість переповнювала його.

– Так не дозволено зі мною розмовляти, та ще й у моєму ж будинку! – гаркнула босорка, та так, що підлога захиталася.

Від несподіванки Роман знову всівся на стілець.

– Розмовляй ввічливо, інакше зараз же вилетиш на вулицю, – вже не так сердито наказала вона. Але тон її слів підкреслював, що сказане не підлягає обговоренню. – А тепер спробуй донести свою думку, але спокійніше.

– Добре, – злість нікуди не зникла, але Роман зробив кілька великих вдихів, щоб заспокоїтися і продовжив: – Трохи більше року тому я приходив з дружиною до тебе, вона прагнула відновити наші стосунки, зробити їх такими, як були колись. Ти сказала, що даєш нам шанс, але потрібно було виконати умови. Ми їх виконали, але все стало тільки гірше, а ще через півроку вона померла, – голос здригнувся на останніх словах. Як не намагався, але чоловік не зміг втримати емоцій. – Якби ти була справжньою босоркою, ти б врятувала мою дружину, – і все ж таки Роман не витримав: з очей потекли сльози.

– Я все прекрасно пам’ятаю. Пам’ятаю розмову з тобою і розмову з твоєю дружиною. І я справді дала вам шанс, якби ви обоє дослухалися до мене і все зробили, як я сказала, – босорка звідкілясь дістала колоду таро і швидко почала розкладати карти на стіл. – Ти почав добре, слухав свою дружину, цікавився її справами. Поводився, як справжній чоловік, – вона дістала наступну карту. – Але тобі це швидко набридло. Менше двох місяців… Навіть не дотягнув до другого повного місяця і перестав приділяти їй увагу. Знову телевізор, комп’ютер і додаткова робота на вихідних, лиш для того, щоб не слухати те, що вона тобі казала.

– Твої карти брешуть! – підхопившись на ноги, Роман скинув викладені карти на підлогу.

– Ще раз так зробиш з моїми картами – вийдеш вперед ногами! – голос був надто спокійним та лякаючим. Здавалося, навіть замогильним. – Сядь на місце, інакше більше не зможеш стояти на ногах!

На руках піднялася гусяча шкіра, по хребту пробігся дуже неприємний холодок, аж до легкого оніміння. Все ж він вирішив послухатися хазяйку будинку.

– Твоя дружина теж не виконала свою частину угоди, – нова карта лягла на стіл. – Вона, як і ти, досить скоро перестала тебе підтримувати. Як і в твоєму випадку, минуло менше двох повних місяців, як вона почала нагадувати, що саме ти робиш не так. І до третього повного місяця вона так і не сказала про свою хворобу, – ще одна карта опинилася на столі. – Якби вона наважилася розповісти тобі, залишилася б живою. Але все одно ви б не були вже разом, – босорка згорнула карти зі столу, і забрала ті, що опинилися на підлозі. Кулька люб’язно їх зібрала і принесла своїй господарці.