Босорка: "Пляшечка відповідальності"

Маріан сидів за старим дерев'яним столом та нервово крутив великими пальцями. Вчора, він провалив цінний для нього контракт з постачання сантехніки й тепер втратив можливість гарно заробити. Проблеми почалися ще тоді, як він почав свою власну справу. Все падало з рук, було повно перепон, він часто втрачав гроші. Здавалося, все було проти нього та його справи. Ось-ось, він збанкрутує і кінець як його мріям, так і всій справі в цілому.
Маріан вірив в силу магії та енергії й думав, що просто не потрапив у грошовий потік, тому порившись в інтернеті у пошуках чаклуна чи мольфара, натрапив на обговорення дивної жінки зі Старих Мухоморів, яку описують як справжню чаклунку і радять за всяку ціну їхати лише до неї. «Босорка, - прочитав він тоді уважно»
І ось тепер, він сидів у неї в хатинці та розглядав інтер’єр. Як виявилося, кожного дня, біля будинку босорки, була черга. Він чекав кілька годин, перш ніж його покликали.
Двері відчинились і всередину повільно увійшла стара жінка. Накинувши на плечі пухову хустку, вона сіла за стіл, поклала перед собою чорну свічку та примружила очі, вивчаючи відвідувача. 
-    Ну, - сказала вона раптом. – Чому прийшов до мене?
-    Біду я маю, - почав Маріан. – Все ніяк не можу на гроші розжитись та почати нормально справу. Певно, грошовий потік від мене відвернувся. 
Євдокія уважно вислухала та запалила свічку, глянувши на її полум’я.
-    Що ти там навигадував, - сказала з ноткою розчарування босорка. – В тебе все добре з твоїми потоками. Навіть удачу добру маєш на гроші.
-    Але, що тоді не так зі мною?
-    Маєш талант та не вмієш його використати, - сказала босорка, задувши свічку. – Ти завжди поспішаєш при прийнятті рішень, а також ти неуважний та головне, безвідповідальний. Вчися вести справи, бо всі гроші погубиш.
Маріан опустив погляд, осмислюючи сказане жінкою. Невже це проблема в ньому, а не в чомусь іншому? Ні, вона помилилася.
-    Ви помилилися, - сказав різко чоловік. – Це просто гроші не хочуть до мене йти. Я все роблю правильно. Ось, навіть вчора я втратив важливу угоду, хоча намагався для її підписання робити все. Можливо, зробіть мені якийсь обряд на гроші, чи якийсь амулет. Я заплачу вам, скільки скажете.
-    Я не беру грошей за обряди, - насупилась босорка, проте в той же момент до неї пробралася цікавість, яка стрельнула з очей по чоловікові. – Що ж, обряд ти хочеш? Хочеш багато грошей?
-    Авжеж! – аж встав Маріан з місця.
-    Добре, буде тобі обряд, - хитро усміхнулася босорка. – І гроші будуть і наука. Роздягайся.
-    Тобто… роздягайся? – закліпав повіками чоловік.
-    Ритуал буде.
-    До…до трусів? – питав все ще вражений Маріан.
-    Авжеж до трусів, - засміялася жінка. – Що я там не бачила без них.
Чоловік якусь мить пом’явся на місці, проте бажання нарешті забути про турботи й розбагатіти ніяк не йшло у нього з голови, тому він підкорився і зняв з себе одяг.
Босорка взяла зі скрині старий глечик та підійшла ближче.
-    Посунь  стілець до середини кімнати та сідай, розкинувши руки, долонями до мене.
Маріан підкорився, після чого, босорка поклала  глечика біля нього та зняла кришку.
-    Як не здригнешся, то продовжу ритуал, а здригнешся то можеш вдягатися і йти собі.
-    Д…добре, - мовив чоловік, в очікуванні чогось страшного.
І щось страшне сталося. З глечика, повільно визирнула змія. Біла як сніг, з червоними очима, а на голові золотавий малюнок корони. Чоловік зблід, проте тримався. Він ніколи не бачив таких змій, отже, вона була особливою, тому він вирішив йти до кінця.
Змія повільно обвилася навколо його ноги та лизнула шкіру на ступні, потім переповзла на іншу і так само лизнула, потім полізла до рук, а на сам кінець, вона вилізла йому на груди від чого Маріан похолов. Змія нахилилась до чола та лизнула його. Після чого, злізла з тіла та повернулася у глечик.
-    Це ж треба, - сказала босорка, накривши глечик кришкою, - не здригнувся.
Маріан, ніби вдруге народився на світ та почав важко дихати, ніби після добрячої пробіжки, обливаючись потом.
-    Що це… було? – хекаючи, запитав він.
-    Ти хрещений був, - відповіла босорка. – Змія зняла з тебе той захист, злизавши з тіла той мир, яким священник тебе хрестив. Тепер я можу дати тобі слугу.
-    С…слугу? – досі не розумів нічого Маріан, в якого крутилося в голові.
-    Вдягнися вже і все розповім.
Поки Маріан намагався натягнути на себе одяг, ніби перед цим випивши літр горілки, босорка поклала глечик назад до скрині та дістала з неї тканинний мішечок. Розв’язавши його, вона дістала з нього світло зелену скляну пляшечку та поклала на стіл.
-    Ось, тримай, - сказала вона, коли чоловік саме натягував піджак.
-    Що це? – сказав він, взявши пляшечку в руки.
Придивившись уважніше, він не повірив власним очам, всередині, на маленькому стільчику, сидів хлопчина, в жилетці та червоному капелюшку, який похитувався зі сторони в сторону, ніби під гіпнозом.
Маріан взявся за лоба, перевірити чи не має часом у нього жару. За цей час сталося надто багато подій і його голова просто не встигала оброблювати таку кількість інформації.
-    Це, - відповіла босорка, сівши, - твій слуга. Буде тобі багатство носити.
-    Б…багатство?! – не зрозумів Маріан.
-    Так. Прийдеш до дому, станеш посередині, та щойно відкриєш пляшку, поглянь на північ, там тебе чекатиме твій слуга. Годуй його лише несолоним кулішем та свіжим молоком, кожного дня.
-    Ааамм, добре, - тримаючи пляшечку, говорив чоловік, постійно зиркаючи то на посудину то на босорку.
-    Тільки дивись, виконаєш все як говорила, житимеш в достатку, а як ні то пожалкуєш, - хитро усміхнулася стара. – Все, мені немає чого більше тобі сказати. Йди собі.
Чоловік механічно подякував та розвернувшись, пішов до виходу, ніби робот, тримаючи перед собою пляшечку, яка мала змінити його життя.
Вже під вечір, вдома, Маріан сидів за столом під світлом лампи та дивився на містичну пляшечку. Чоловічок всередині продовжував похитуватись зі сторони в сторону, не реагуючи ні на що.
-    Чорт, божевілля якесь, - потерши обличчя долонею, сказав він. – Що ж, добре.
Взявши пляшечку до рук, Маріан ще раз усе обдумав та взявся за корка. Вдихнувши на повні груди, він висмикнув його з горлечка та різко поглянув на північ.
На шафі, виблискуючи очима, лежав чорний, як ніч кіт. Він уважно дивився на чоловіка, вивчаючи свого нового господаря.
Чоловікові стало лячно. Він рефлекторно ковтнув та повільно сів на стілець. Поглянувши на пляшечку, він виявив, що вона була порожньою. «То це мій слуга, - подумав він»
Кіт примружив очі та махнув хвостом. 
Кімнатою розійшовся дзвінок, від якого в Маріана ледь не вистрибнуло серце. Він нервово почав діставати телефон з кишені джинсів.
-    Слухаю? – сказав він, продовжуючи грати з котом у «хто кого передивиться»
Це був постачальник, з яким у нього не вийшло підписати таку цінну угоду. Проте цього разу, він сам напрошувався на співпрацю і запитував, чи зможе Маріан підписати угоду завтра. На що він з радістю погодився, навіть забувши про дивного кота на шафі.
Закінчивши переговори та призначивши зустріч, він радісно впав на стілець та згадав за кота.
-    Це ти зробив?
Кіт не відповів та розлігшись на шафі, заплющив очі.
-    Точно, тебе ж погодувати треба! - скочив на ноги Маріан. – Що там говорила босорка? Молоко та несолений куліш. А де я зараз і те і те візьму? Так в супермаркеті можу купити найдорожче молоко, а куліш… куліш можу замовити, так, тільки без солі. Зрозумів.
Замовивши на доставлення куліш без солі, Маріан побіг до супермаркету за молоком та заодно по мисочки для кота.
Отримавши куліш, Маріан насипав його в миску та налив молока. Кіт скочив з шафи й нюхнувши молоко, одразу перевернув миску.
«Чорт, - подумав чоловік. – Отже, потрібне домашнє молоко. Завтра збігаю на ринок»
А от від куліша, кіт не відмовився та уплівши всю миску, повернувся до шафи, відвернувшись до стіни.
Маріан полегшено видихнув, радіючи, що хоч куліш йому прийшов до смаку.
Наступного ранку, він купив свіжого домашнього молока і домовився, що буде кожного ранку брати свіже. Цього разу, кіт прийняв частування. Потім Маріан провів зустріч з постачальником і підписав успішно угоду. Дорогою, він заїхав до свого магазину і був приємно вражений, що до нього потягнуло народу як магнітом. Такого ажіотажу не було давненько, чому Маріан не міг не радіти.
Пройшов всього місяць, а чоловік зміг відкрити другий магазин у місті, а гроші ніяк не дівалися, а лише постійно прибавлялися. Всі проблеми, які він мав раніше, зникали самі собою чи може, він просто їх не помічав. Маріан, навіть роздумував над відкриттям ресторану, про який завжди мріяв. І це все вимагало лише миски куліша та миски молока для його нового служки. Кіт до речі, завжди на день кудись зникав, ніби його не було зовсім, проте на вечір повертався, їв свою порцію та лягав спати на шафу. Він не створював проблем та був тихіше води. 
Маріан почав жити життя так, як він давно хотів. Всю роботу за нього робили інші люди, він лише забирав гроші та відправлявся на гуляння. Новенький ресторан завершував свої облаштування, а Маріан все більше поринав в спокусу грошей. Дійшло до того, що він навіть почав пізно давати порцію своєму служці. Кіт просто примружував очі, вочевидь ображався, проте приймав своє частування і як завжди відправлявся спати на шафу.
Проте, все змінилося однієї ночі. Маріан, перебравши міцного на гулянні одного ресторанного  власника, згадав про кота. Взявши телефон, він набрав ресторанчик, в якому завжди замовляв куліш, та замовив порцію. Кухар, почав готувати страву, все йшло добре, проте отримавши термінове повідомлення, він попросив новенького кухаря доварити куліш та запакувати на доставлення. Новий кухар, готуючись знімати куліш з плити, вирішив зробити пробу і яке ж його було здивування, що старший кухар, забув додати солі до страви, тому посоливши куліш, він знову спробував його на смак і бувши задоволеним, відправив його на доставлення. 
Маріан прийняв замовлення від кур’єра та обговорюючи з другом нову зустріч, кинув у миску куліш та сів у крісло.
Чорний кіт почав їсти свою страву, проте щойно він вхопив першу грудочку, як його шерсть стала дибом, хвіст став рівним як дротина, а його морда, набула агресивних рис. Він голосно зашипів, від чого Маріан кинув слухавку. Кіт поглянув зі злістю на свого господаря та стрибнувши на шафу, зник. 
Маріан спершу не второпав, що сталося, та подумавши, що це якісь магічні штучки, ліг спати.
Проблеми почалися з наступного дня. Новий постачальник, з яким він дуже вигідно домовився за товари, просто зник з авансом та не відповідав на дзвінки. До його нового ресторану, який мав цього тижня відкритись, несподівано завітала комісія та знайшла порушення. Виникли проблеми з оформленням місця оренди, довелося платити штраф. До його магазинів, завітала податкова та виявила не сплату податків. Крім невиплату податків, в бюджеті виявилося купа дірок, вочевидь персонал крав гроші. Проблеми з рестораном наростали, а відвідувачів в його магазини поменшало.
Його служка, так з тої пори не повертався, як би він не благав та скільки б разів він не міняв молоко та свіжий куліш. Його магічного слуги не було. 
Втративши хоч якусь надію, Маріан зібрався та поїхав до босорки.
Босорка аж ніяк не була здивована, коли він змучений зайшов в її дім.
-    Таки не вгледів ти за своїм служкою, - сказала Євдокія, мотаючи мотузкою пучок трав.
-    Але ж це випадковість, - намагався виправдатись Маріан. – Я забув перевірити того разу куліш. Хто ж знав, що він буде солений. Допоможіть мені, пані Євдокіє. Проблеми в мене ще більші. Гроші закінчуються, мій бізнес розвалюється. Я заплутався.
-    І не дивно, - сказала босорка, відклавши готовий пучок. – Ти образив служку, давши йому солі. От він і прокляв тебе, що не вгледів за ним. Але це не найбільша біда. Проблема в тому, що ти так і не навчився головного.
-    Чому ж?
-    Відповідальності, - босорка запалила свічку та поглянула на її полум’я. -  Гроші скрутили тобі голову і ти забув, що за своєю справою потрібен нагляд та контроль. Ти ж до всього ставився з недбалістю. Навіть, за служкою не вгледів, якого я тобі подарувала. На твоєму місці, кожен багатій мріяв би про такого і ні на мить не спускав з нього ока. Багато хто в мене просив, про чортика в банці чи такого служку, але дала я його лише тобі, а ти не зміг виконати прості вказівки.
Чоловік сумно опустив голову, розуміючи, який шанс він втратив.
-    То чому, ви дали його мені? – не зрозумів Маріан, - Якщо знали, що я не впораюся. 
-    Голову вмикай. На власному досвіді навчаються краще ніж на словах.
-    То ви… ви просто так дали мені урок? – не вірив у те, що чує чоловік.
-    Ну звісно. Я тобі вже казала, талант ти маєш до своєї справи, а з рук все валиться, бо безвідповідальний ти. Візьмеш все у свої руки, тоді й справа піде. Тримай, - сказала вона, протягнувши пучка сухих трав, - це заговорена трава. Спалиш її та обкуриш димом оселю. Тоді проклін служки втратить силу.
-    А… що далі? Що далі мені робити?
-    Як що, починати знову. Тільки цього разу, з досвідом. О і ще одне. Не забудь сходити до церкви. Я зняла твій захист, щоб прикріпити служку. Тепер, хай тебе знову похрестять.
-    Добре, зрозумів, - мовив сумно чоловік.
-     Мені немає більше чого тобі сказати, - сказала босорка, відкинувшись на спинку стільця. – Можеш йти.
Маріан взяв пучок трав, та не сказавши ні слова, похнюплений вийшов з хатинки.
Босорка  взяла з каміна чайника та стала наливати гарячий окріп в чашку з чаєм, як почула брязкіт скла. Повернувшись, вона побачила, як на комоді, «затанцювала» скляна пляшечка, яка похитавшись в сторони, міцно стала.
-    То ось ти де пройдисвіте, - сказала Євдокія, взявши пляшечку з чоловічком. – Думаю, ти вже на певний час награвся.
Сказавши, вона поклала пляшечку до скрині та сіла пити чай.
Вдома, Маріан обкурив димом оселю і великі проблеми, згодом, відступили. В нього залишились лише два магазинчики на межі банкрутства та ресторан, який так і не міг відкритись через проблеми з документами та податковою.
Він провів всю ніч в роздумах, обдумуючи всю ситуацію, яка з ним сталася та над словами босорки. Тієї ночі вирішувався його подальший шлях і він зрештою вирішив, що буде робити.
-    Відповідальність, - сказав важко він, відкинувши голову на спинку крісла. 
З настанням ранку, він почав працювати.
За кілька місяців, Маріан зміг домогтися стабільного заробітку від своїх магазинів, замінити персонал та повністю залатати дірки в бухгалтерії. Він зміг уладнати справу з податковою та документами. Ресторан готувався до повноцінного відкриття. Праця була важка, проте все ж таки вона того вартувала. Маріан пишався тим, що зміг цього досягти самотужки, без жодної магії. А всього лише, потрібно було повірити у власні сили та взяти відповідальність за своє життя.