Відьма

Простора кімната місцевої знаменитості зусюди блимала свічками та пашіла ароматом воску. Перш за все в очі впадали стіни, розфарбовані страшними істотами, що завдяки грайливим вогникам канделябрів ніби витанцьовували над могилами в лісі. Візуальний ефект насправді був неоднозначним і кожен міг нафантазувати будь-що. 

Дальня частина кімнати нагадувала імпровізовану сцену певного театру, але замість шовкового арлекіна зі стелі звисало потріпане ганчір’я. Навпроти помосту, де, ймовірно, мало відбутися дійство, розташувався вкритий червоною скатертиною дерев’яний стіл, за котрим уже сиділа трохи налякана парочка. 

Трав’янистий чай ледь вирізнявся запахом на фоні розтопленого воску, та його ще не встигли скуштувати гості. 

— Де ж ти так довго? — занепокоєно запитала Марійка у подружки, що якраз підійшла. — Ці тіні на стінах мене дуже лякають. Сподіваюся, за ганчір’ям на сцені не ховаються мерці. 

— Заспокойся, кохано, — намагався опанувати дрижаками Богдан. — Немає там жодних мерців, це все гра уяви. До речі, не розумію, як це все пов’язано з передбаченням майбутнього. Ми ж тут ніби для цього зібралися.

— Для цього, для цього, — підтвердила Катруся. 

І, вмостившись поряд, продовжила: 

— Відверто кажучи, я і сама вкрай здивована. Але так завжди, — знизила жінка тон, — бабця майже для кожних гостей змінює антураж і концепцію. Фантазія в неї дай Боже. Хоча все це не спроста, тим більше сьогодні. Я казала, що ми знайомі й для вас має бути щось особливе. 

— До дідька ці всі мерці, — зібрався до купи Богдан. — Гра уяви та й годі. 

Він взявся наливати всім чай. 

— Сподіваюся, цей напій не зведе нас з розуму, — спробував чоловік розрядити напружену атмосферу і відпив ковток. — А смакує. 

Він задовольнився і звернувся до інших: 

— Пийте, не помрете. Ха-ха-ха! 

Гість раптом значно повеселішав, що стимулювало дівчат пригубитися до напою. І якщо для Катрусі смак видався доволі знайомим, то Марійку він здивував. 

— Ніколи такого не пила. М’ята, меліса, шавлія? 

— Так, — підтвердила подруга і додала: — Ще є манжетка і чебрець. Пийте, це дуже корисно. 

Чаювання продовжилося, а трохи згодом трійця за столом уже забулася про тіні й, мабуть, про босорку. Однак бабця навмисно чекала, коли гості дійдуть до потрібної кондиції. Невідомий інгредієнт спрацював на відмінно і настав час демонструвати дива. 

Раптом на затьмареній ганчір’ям сцені почали з’являтися жаби, а навмисно підсвічене з-за лаштунків канделябрами дійство розкидало їх абстраговані тіні на стіни. Босорка знала, як полоскотати нерви своїх гостей, і реакція не забарилася. 

— Погляньте, — тицьнув пальцем у куток Богдан, — чи не ведмідь з жаб’ячим писком сидить? І там, і там… 

Його рука заплавала повітрям. 

— Чугайстер з чупакаброю у ластах! 

Трохи задурманені від чаю жінки покосилися на тіні й хата ніби здригнулася від сміху. Кумедні проєкції на стінах неабияк розважили подруг, та босорка тільки розминалася. Одну за одною вона почала хапати з підлоги жаб і надувати їх, немов кульки, а коли під стелею зібралася зграя зелених ропух, за ганчір’ям на сцені пролунали слова: 

— Рахуйте, мої дорогенькі, скільки вам жити зосталося. 

Трійця за столом взялася загинати пальці та не побачила, як бабця схопила найжирнішу жабу і почала робити з неї дещо схоже на дирижабль. Плямисте створіння роздувалося й роздувалося, поки не вперлося у гостьовий стіл, босорка не заспокоїлася: 

— Якщо любиш свого чоловіка, цілуй ропуху, не замислюючись, — голосно мовила вона. 

І щоб Марійка не сумнівалася, підстьобнула: 

— Погидуєш, зостанешся сама. 

Звісно, жінці було дуже неприємно і тому вона скривилася, але діватися було нікуди, жаба майже приперла її до стіни. 

— Заради коханого, я згодна на все! 

Марійка заплющила очі й поцілунок відбувся, а жаба луснула від щастя. 

— Оце так гидота, — обтерла замащені слизом губи жінка. 

— Це неможливо… Дивина! 

Богдан почав скидати із себе шматочки жаб’ячої шкіри, не розуміючи, як вони самі по собі тікають на сцену і згодом ропуха знову скаче підлогою. 

Найбільше трималася Катруся, адже вона була готова до подібного. 

Наступним сюрпризом для гостей постали язикаті тіні по всій хаті, котрі войовничо шипіли трикутними головами, неначе кажучи: 

— Скільки разів обіймеш, стільки й матимеш діток. А якщо злякаєшся, зостанешся бездітною і сама. 

Трійця за столом почала шукати джерело таємничого голосу. І коли всім здалося, що він лунає з-за лаштунків сцени, перед Марійкою постала грайлива гадюка. 

— Обіймай, ш-ш-ш… Обіймай, — затремтів роздвоєний язик страшного створіння, — якщо не хочеш самотності. 

Цього разу мурашки пробіглися і по тілу Катрусі, змусивши її пролізти під стіл, а Богдан даремно взявся протирати очі.