Темний ліс

Стежка до відомої карпатської чаклунки, немов справжня гадюка, звивалася поміж п’ятсотрічних смерек, а каміння під ногами здавалося стертим від підошви її відвідувачів. Молода ніч уже виблискувала зірками, надаючи змогу трійці квапливих людей майже вільно рухатися вглиб дрімучого лісу, де на них чекала бородавчаста бабуся зі своїми вміннями. 

— Коханий, — міцно тримаючи за руку чоловіка, неголосно мовила Марійка, — може, повернемося? Мені вже якось не дуже хочеться тих чар посеред ночі. Хіба не можна було це все організувати вдень? 

— Не можна, — негайно відреагувала Катруся і додала: — Босорка насилу викроїла нам дорогоцінний час. До того ж ніч — це найкращий період для романтичних подій. 

Подруга непомітно посміхнулася. 

— Ти вважаєш, нам передбачать романтику? — трохи абстрагувалася від темного узбіччя Марійка. 

— А як же, — знову з посмішкою продовжила подружка. — Ти ж сама казала про дітей. Може, босорка вам їх наворожить. 

— І чим більше, тим краще, — подав голос Богдан. — Я хочу двох моторних хлопчаків і вродливу дівчинку. 

— Будуть, не хвилюйся, — мовила Катруся, морально готуючись до неспинних родів одного за іншим малюків. 

— Твої слова та Богу у вуха, — зітхнула Марійка. 

Тим часом звивиста стежка завернула на галявину і перед трійкою молодих людей постала дерев’яна хата з вікнами, що миготіли свічками. 

— Ось і дібралися, — додала ходу Катруся. — Удень тут завжди повно народу. 

Вона вказала рукою на осяяну зорями безліч лавиць навпроти будинку. 

— Босорка частенько проводить колективні заходи. Якось була на одному з таких, — жінка замислилася та згадала найцікавіше: — Тоді дехто навіть повітрям ходив. І так захопився, що бабця ледь упіймала над смереками. 

— Хіба таке буває? — знизала плечима Марійка. 

— Не зважай, — прошепотів на вухо чоловік і впевнено додав: — То все гра уяви. Сподіваюся, ми не заснемо від нудьги. 

— Не занудьгуєте, мої дорогенькі, — раптом з порогу єдиного серед карпатських чагарників будинку пролунали слова плоскогрудої бабці в темній сукні з хусткою на голові. — Заходьте, я вже підготувала для вас столик. 

Босорка помітила, що трохи налякала відвідувачів. 

— Тут ніхто не кусається, окрім моїх вихованців, звісно. Ха-ха-ха! 

— Ми… Ми не боїмося, — трохи розгублено відреагувала Марійка, даремно намагаючись розгледіти відому особистість у тіні невеличкого ґанку. 

— Авжеж, — підтримав дружину Богдан і, намагаючись демонструвати неабияку витримку, потягнув дружину за поріг. 

— Зачекай, — ледь чутно промовила босорка і перегородила дорогу Катрусі. — Я мала нагоду трохи побути з молодятами, мусила приділити час. Адже штовхаєш мене діяти недобре. 

Бабця озирнулася і продовжила: 

— Кохають вони один одного, та ще як. Усю дорогу від Франківська муркотіли голубки, — наморщила вона бородавки. — Однак якщо сьогодні не пройдуть випробувань, отримаєш свого Богдана. Іди до гостей і наберись терпіння. 

— Я вам безмежно вдячна. 

Катруся жадано зиркнула у прочинені двері та хотіла знову розцілувати босорку, однак від неї вже слід розвіявся. 

— Отакої… — промимрила молодиця і негайно скочила в неочікувану атмосферу.