Підступна Катруся

Дерев’яний будинок Катрусі височів на одному з мальовничих пагорбів смарагдових Карпат, а довкола майоріли альпійські дзвоники, сон-трава і нечуйвітер. 

Одинока вчителька місцевої школи закохалась єдиний раз у своєму житті, і, як не дивно, обранцем її палкого серця став чоловік найкращої подруги. Катрусі вистачило одного погляду трохи захмелілого Богдана, який на своєму весіллі знайшов час потанцювати з нею. Проте цього було достатньо, щоб молодиця з гуцульської верховини перестала спати та мріяти лише про одне: 

— Він буде моїм. Обов’язково буде, — щоранку говорила собі Катруся, коли збиралася на роботу.

Але ніяк не могла допроситися в Марійки приїхати в гості. Одруження подруги геть змінило життя колись життєрадісної дівчини й з головою затягло рутиною. 

— Нічого, я свого дочекаюсь, — запевняла себе цілеспрямована молодиця. — Цінуватиму щастя ще більше. Нехай він мені попадеться до рук. Я ж так смачно готую, жоден хлопець не встоїть. А якщо не вийде? 

Вона все ж сумнівалася, саме тому з часом вирішила звернутися до місцевої босорки. Надзвичайні можливості бородавчастої бабці були відомі далеко за межами Старих Мухоморів і дехто навіть вважав її взагалі не людиною. І не дивно. Вміння керувати предметами, розуміти тварин, надавати незвичних властивостей живому та ніби зазирати в душі клієнтів аж ніяк не зараховували її до звичайних ворожок. Правда, не кожен вірив у надможливості місцевої жительки й навіть вважав бабусю шахрайкою, та жодної заяви до поліції ніхто ніколи не подавав. 

В історії закарбувався випадок, коли до Старих Мухоморів приїхала делегація науковців і ледве не під лупою розглядала незрозумілі витівки босорки, але секретів так ніхто і не розгадав. Насправді це тільки додало популярності непересічній жительці останнього села в Карпатах — і черги охочих отримати допомогу збільшилися. 

— Ви мені допоможете? — якось запитала в бабці Катруся. — Я закохалась, більше не можу терпіти. От як побачила Богданові очі на його весіллі з Марійкою, так і втратила голову. Він повинен бути моїм. 

— Дорогенька, — тоді осудливо захитала головою босорка, — ти хіба не знаєш, що я не чиню людям зла? Розривати шлюб та приворожувати хлопця — справа недобра. Хіба що це завадить ще гіршій біді… 

— Я накладу на себе руки, — навіть почала шукати мотузку Катруся. 

Щирість її божевільного пориву вразила бабцю. 

— Не роби дурниць. Можливо, допоможу тобі. Прийде час, придивлюся до твого Богдана і його дружини. Як не пройдуть випробувань, вважай, що він твій. 

— Щиро дякую вам! — кинулася обіймати босорку та розціловувати її бородавки Катруся, яка була впевнена у власному успіху. 

— Чи сподобався борщик, Богдане? 

Господиня крутилася і крутилася довкола своїх гостей, та особливо її цікавила думка потенційного чоловіка. 

— Ой, подруго, — прицмокувала від задоволення Марійка, — ці твої курчата по-верховинські неперевершені. Не кажу вже про банош і кремзлики. Аби не переїсти. 

Жінка відкинулася на спинку м’якого крісла і вкотре озирнулася навкруги. 

— Катрусю, у тебе така простора вітальня, чистенько і все на своїх місцях. Будинок такий величезний. Колись тут дітям буде добре. Нам з Богданом не терпиться народити своїх, але поки не виходить. 

Марійка грайливо штовхнула ногою свого чоловіка і не помітила ревнивого погляду подружки. 

— Слухай, Катрусю, — здивовано продовжила жінка, — чому ти досі сама? До речі, наскільки пам’ятаю, разом з тобою жили батьки. 

У відповідь догідлива господиня припинила крутитися і присіла біля гостей. 

— Батьки залишили мені своє гніздечко, а самі переїхали до дідового обійстя, — відказала вона і, опустивши очі, додала: — З чоловіком поки що не складається. Та й не так вже їх і багато у Старих Мухоморах. Хоча, як для вчительки, дітей мені вистачає. Щодня колупають мізки. Уявляю, що б вони мені тут наробили. Якщо хату не спалять, то вже добре. 

Подружжя переглянулося. І Богдан вирішив змінити тему: 

— Відверто кажучи, ніколи не їв банош. На перший погляд, звичайна кукурудзяна каша, а коли розкуштуєш, то за вуха не відірвеш, — дуже захотілося йому догодити господині, аби тільки та повеселішала. 

— Справді? — аж заблищали Катрусині оченята. 

— Авжеж! 

Чоловік потягнув до рота ще одну ложку маслянистої страви. 

— Ой, яка ж я щаслива! — не стрималася молодиця і пристрасно поцілувала Богдана майже в губи. 

Від несподіваного вчинку Марійка завмерла з вилкою в руці й уже хотіла нею штрикнути подругу, але вчасно схаменулася. 

— Катрусю, — посміхаючись, сказала вона, — я б теж так раділа, якби мій чоловік з подібною пристрастю уплітав борщі, але, на жаль, готую посередньо. 

— Про що ти кажеш, кохано? 

Богдан ледь не вдавився кашею і вирішив більше не доводити господиню до поцілунків. 

— Мені подобаються твої страви, — почав виправдовуватися він. — І взагалі байдуже, що і як смакує, головне — ми разом та назавжди! 

— Здається, зірки прокидаються, — сповнилася нетерпінням Катруся, марно виглядаючи їх у вікні. — Час йти до босорки.