Старі Мухомори

— Марійко! — почухав ніс Богдан, молодий чоловік у костюмчику, і озирнувся довкола. 

Вщерть напханий людьми автобус, немов кволий гусак, накульгував колесами, а за вікнами миготіли смереки Карпат. 

— І навіщо ми премося в таку глушину? Хіба не можна було зустрітися з твоєю подружкою у Франківську? Винайняли б квартирку або знайшли готель.

Богдан продовжував гойдатися над своєю дружиною, котрій пощастило вмоститися на сидінні. 

— Коханий, ти не вмієш економити, — неголосно відповіла жінка у квітчастому сарафанчику. — Тим більше нас запросила в гості моя найкраща подруга. Ти не уявляєш, як ми товаришували в університеті. Катруся — просто неймовірна людина. 

Марійка додала тону, адже кволий автобус загарчав під гору. 

— Згадай весілля: така в сукні, літала по сцені. Мені навіть здалося, що вона дуже хотіла сподобатися тобі. 

— А-а-а… — пригадав виразний момент Богдан і, трохи примружившись, мовив: — Тобі не здалося. 

— Що? — перепитала дружина. 

— Кажу, я подумав про іншу, коли погодився поїхати в гості. 

— Яка різниця? — змахнула рукою Марійка. — Головне, ми з нею були не розлий вода. До того ж Катруся обіцяла познайомити з відомою на всю країну людиною. Ой, поглянь у вікно. 

Жінка звернула увагу на дерев’яні будиночки десь ще під драницею, деінде під шифером, а місцями покрівлею з будмаркету. Попри суттєву віддаленість від найближчого міста Старих Мухоморів торкнулася цивілізація. Асфальт, правда, був лише на головній дорозі. І магазин з продуктами поряд, а далі углиб навіть не всюди стояли електричні стовпи. Горбок змінювався пагорбком, долина — балкою, і всюди — дрімучі ліси до самісіньких верхівок карпатських хребтів. 

— Бачиш, краса неймовірна!

Марійка замилувалася. 

— Ніколи тут не була, проте стільки чула… І це, до речі, останнє село в районі. Далі — тільки пішки оленячими тропами, — акцентувала вона та пожартувала: — Сподіваюся, нас не зжеруть якісь лісові чудовиська. 

— Усе може бути, доцю, — раптом відреагувала старенька бабуся поряд на сидінні. — Усе може бути, молодята. 

Вона загадково посміхнулася і немов продовжила ховатися від люду за хусткою. Літо було в розпалі, народ в автобусі потів, аж захлинався, а плоскогрудій бабці хоч би хни. Зморшкувате обличчя з бородавками та ніс, справжній коцюрупок, виблискувало воском розтопленої свічки. І якби не рожева пудра на щоках, точно був би мрець у чорному платті. 

«Бр-р-р», — подумки здригнулася Марійка. 

І спробувала трохи посунутися до чоловіка, який пильно розглядав місцевість та врешті сказав: 

— Глушина, однак мальовнича. Хочеться вірити, ми тут від нудьги не помремо. 

— Усе може бути, молодята, — знову дала про себе знати старенька, демонструючи жовті зуби. 

Цього разу збентежився Богдан, та не через дивні слова пасажирки. Бабця забулася і на мить показала йому свої страшні бородавки й зморшкуватий ніс. 

— Оце так приїхали! — не витримав і висловив емоції чоловік. 

— Звісно, Богдане, — тим часом не помітила миттєвого розкриття бабусі Марійка. — Ми дійсно приїхали. Поглянь, це ж наша зупинка. 

Жінка скочила на ноги. 

— Катруся казала, що поряд буде смерека під самісінькі хмари. Трохи перебільшила, але назва «Під горбом» є. 

Вона потягла чоловіка за руку і ледь вибралася назовні, де гостей відразу зустріла та сама подруга. 

— Нарешті! Нарешті я дочекалася! 

Дебела молодиця з пухкими щоками обхопила за шию Марійку, але міцних обіймів Богдану все одно дісталося більше. 

— А я тебе як рада бачити, — буквально почала віддирати чоловіка від подруги трохи спантеличена жінка. 

І їй це не відразу вдалося. 

— Боже, не можу повірити, — сплеснула в долоні Катруся, — два роки не бачилися. Ой, як добре, що ви погодилися приїхати. 

— Авжеж, авжеж… — Богдан почав непомітно обтирати слину з власного плеча надто щасливої жінки. 

А його дружина посміхнулася і мовила: 

— Як ми могли не приїхати, запланували відпуску до Франківська і не заглянути? До того ж ти обіцяла зводити нас до місцевої чаклунки, полоскотати нерви та поговорити про майбутнє. Кажуть, вона справжня босорка, але з тих, що відмовилися від чорної магії.

Марійка про всяк випадок зашепотілася. 

— Правда, я у таке не вірю. Хоча подейкують, бабця допомогла багатьом. Насправді результат її передбачень мені не важливий, — було видно, як жінка сповнюється нетерпінням. — Головне — побачити відому особистість на власні очі. 

І вона звернулася до чоловіка: 

— Правда, Богдане? 

— Та так… Усе, що завгодно, аби весело, — посміхнувся він. 

Катруся запевнила: 

— Про це не хвилюйтеся, усе буде чудово. І головне, — тицьнула пальцем в небо жінка, — я домовилася, нас приймуть сьогодні ввечері. У босорки такий щільний графік, дай Боже. Народ пре і пре. Як же не йти?