Іринка вибігла на вулицю, сіла на траву і тут то вона дала волю своїм емоціям. Сльози самі котились, а вона тільки й встигала їх витирати. Її звільнили з роботи. Просто за те, що вона не віднесла документи на підпис до директора. Сьогодні він прнрруацийшов не в гуморі, тому визвірявся на всіх, хто попадався йому під гарячу руку. Але більше всього дісталося саме Іринці, тому він гаркнув, що її звільнено. А вона так хотіла працювати саме в цій компанії, де була можливість кар’єрного зростання. Ця робота була її мрією.
Тиждень тому її кинув її хлопець, з яким вони разом планували велике майбутнє. А до цієї події вона поховала свою бабусю, яка її майже виростила і виховала. Іринка ніяк не могла прийти в себе від останніх подій, томупросто забула за ті документи. Все пішло шкереберть. Іринці здавалося, що ця смуга невдач ніколи вже і не закінчиться. Коли вона трошки заспокоїлась, вирішила зайти до своєї подруги. Вона працювала поруч, в салоні краси. Ноги самі пішли в тому напрямку.
Коли Люда побачила на порозі салону бліду Іринку, одразу вибігла їй на зустріч. Вона взяла подругу під руку і посадила на диванчик, який стояв біля входу.
— Господи, та на тобі лиця немає. Так, посидь трошки. Я зараз відпущу клієнтку і ми зможемо піти попити каву. – сказала Люда.
— Добре, не поспішай. Я тепер можу чекати скільки хочеш. – Іринка намагалася стримати сльози, але не вдалося. Вони підступно покатились по її щоках.
— Витирай свої сльози. Через двадцать хвилин буду. – Люда міцно обняла подругу. Їй не терпілося дізнатись, що такого могло трапитись. Бо Іринка і так пройшла доволі багато іспитів в житті.
Люда, як і обіцяла звільнилась через пів години. Іринка сиділа на диванчику. Додому йти їй не хотілося. Раніше вона поспішала, коли вони зустрічались з Дмитром. Вона приходила раніше, готувала смачну вечерю, часто пекла пироги. А ось зараз дома було дуже тихо, аж незвично. Вони пішли в найближче кафе. По дорозі Іринка була мовчазна, а Люда завзято розповідала про свої історії з роботи.
— Ой, давай розповідай про себе, а то я трошки захопилася своїми розповідями. Ну день сьогодні такий важкий. От буває, що моя зміна пройшла і я навіть не втомилася. Добре, що хоч клієнтів більше нема. Ой, все, мовчу. Так що там в тебе? – Люда сіла уважно слухати подругу. На Іринці не було лиця. Вона була сумна.
— Навіть не знаю, що тобі сказати. На роботі біда, мене звільнили. – одразу сказала Іринка і знову сльози з’явились на її очах.
— От так новини. А за що? – здивовано спитала Люда.
— Не принесла директору документи на підпис, а вони були дуже важливі. Ти знаєш, від тоді, як мене кинув Дмитро, я просто своя не своя. Не можу зібрати себе до купи. Ходжу просто сама не своя. – поділилась Іринка.
— Я тобі давно говорила, що Діма тобі не пара, але ти ж мене не слухала. Ось так і вийшло, що він розбив тобі серце. Забудь ти вже про нього. Він не вартий твоїх переживань. - впевнено сказала Люда.
— Ой, не знаю, що далі робити. Ти розумієш, що моє життя останнім часом просто пронизане невдачами. А якщо на мене наклали прокляття? - Іринка різко стрепенулася. Ця думка раніше не приходила в її голову. Але за низкою невдач не було ніякого просвіту. Навіть лампочки, і ті стали часто перегорати в її будинку, ламалася і сантехніка.
— Ти справді віриш у такі дурниці? - Люда тільки посміялася з здогадок своєї подруги. - Ти просто на цьому загострюєш свою увагу.
— Та ні, зовсім ні. Мене справді переслідує якесь невезіння. Навіть не знаю, що робити. - Іринка виглядала похмурою.
— Якщо хочеш, можеш поїхати до босорки. Вона подивиться і скаже, прокляття в тебе чи ні. Вона людей просто наскрізь бачить! - сказала Люда.
— А хто це? - з цікавістю запитала Іринка.
— Це дуже хороша знахарка, Євдокія Іванівна. Вона тобі точно допоможе. Ну або хоча б підкаже, що це за чорна смуга і чи можна її позбутися. - впевнено сказала Люда.
— Не думаю, що це гарна ідея. Не вірю, що чужа людина зможе це все побачити. - опустила очі Іринка. Вона зовсім зневірилась в тому, що в неї може бути все добре.
— Ну й дарма. Он Машці з роботи вона допомогла. У неї знаєш, які проблеми були? Її чоловік почав затримуватися з роботи, а в Машки почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. Та й до того ж, вона то пір'я, то землю під порогом у себе знаходила. Прямо чортівня. Теж, як ти не вірила, а потім здалася. - Люда розповідала швидко, на одному диханні.
— І що? Допомогла босорка? - Іринка витерла сльози. Їй уже було цікаво, чим закінчиться ця історія.
— Звісно, ще й як допомогла. Виявляється, це її найкраща подруга поклала око на її чоловіка. Для того, щоб усунути суперницю, хотіла на неї порчу накласти. Уявляєш? - запитала Люда.
— Так, оце так історія. - здивувалася Іринка.
— Ось, а ти кажеш. Вона усім допомагає! - Люда сказала так голосно, що інші відвідувачі в кафе обернулися в їхній бік.
— Тихіше. - Іринка озирнулася на всі боки. - А то ще почують і подумають, що ми збожеволіли.
— Та однаково, що подумають інші. Тут головне зараз тобі допомогти. Так що? Адресу вивідати в Машки? - запитала Люда.
— Давай, спробую поїхати. - зітхнула Іринка.
— Щоправда, це потрібно їхати годину автобусом. Але тобі то тепер поспішати нікуди, вихідний просити не потрібно. Я тобі раджу не відкладати цю справу, бо ти й так уже по вуха в проблемах. - Люда зі співчуттям дивилася на свою подругу.
— Добре, домовилися. - погодилася Іринка. Вони ще трохи посиділи в кафе і кожен поїхав по домівках.
Увечері Іринка лежала на дивані й дивилася в одну точку. Різні думки крутилися в її голові. Люда, як і обіцяла, надіслала їй повідомленням адресу босорки. Іринка прочитала повідомлення і хмикнула: «Ну треба ж, босорка!».
Її мучили сумніви, чи варто їхати в таку далечінь, і чи зможе вона отримати відповіді на свої запитання. У якийсь момент вона вирішила, що їй варто відлежатися вдома і потім йти шукати роботу. Але вранці вона встала вже із зовсім іншим настроєм. Від безвиході сльози самі котилися по щоках. Їй стало себе дуже шкода. І в цей момент вона вирішила, що вона все ж таки поїде. Вже дуже вона втомилася за останній час від своїх невдач.