Розділ 3

  Ангеліна обережно переступила поріг, зачинила за собою двері і озирнулася. Босорка сиділа за столом, накритим червоною скатертиною, і уважно дивилася на неї. Вона була така страшна, що Ангеліна мимоволі відвернулася. Зморщена, з рідкими зубами, що стирчали у роті як одинокі криві пеньки, з кудлатим сивим волоссям, прикритим квітчастою хустиною. А найстрашніше – ніс, схожий на безформну підгнилу картоплину з паростками неприємних бородавок.

  - Сідай, – босорка махнула рукою.

  Ангеліна, як зачарована, сіла на старий дерев’яний стілець навпроти відьми. Та подивилася на жінку блідими очима, які, начебто, нічого вже й не бачили, але, водночас, зазирали у душу так, що ставало моторошно. Начебто усі ті павуки, які застигли у запавутинених кутках, стрибнули Ангеліні за пазуху і з лоскотом розбіглися по грудях і животі.

  - Кажи, навіщо прийшла?

  Ангеліна театрально зітхнула, поправила фарбоване у платиновий колір волосся, і почала розповідати:

  - Мені вже скоро виповниться сорок років, а я ще й досі не була одруженою. А так хочеться простого жіночого щастя...

  Дивні очі босорки ковзнули по доглянутій шкірі жінки, затрималися на зморщечках у кутиках очей і на підборідді, яке зрадливо починало обвисати.

  - Тобі вже за сорок, – осудливо промовила стара.

  - Сорок два, – після хвилинного вагання підтвердила вона. – Але ж я виглядаю значно молодше!

  - Хай так, – погодилася бабця. – Як тебе звати?

  - Анжеліка, – швидко відповіла жінка.

  - Як? – перепитала босорка, присуваючи до себе горщик з колодязною водою.

  - Ангеліна, – похнюпилася вона. – Але мені подобається, коли мене звуть Анжелікою. Це більш вишукано. Було таке кіно. Французьке. Актриса така вродлива, що усі чоловіки у неї закохувалися...

  - Ангеліна – гарне їм’я, – відповіла бабця. – Не клич себе чужим ім’ям, не приміряй на себе ні чужий одяг, ні чуже життя.

  - Одяг мій, – про всяк випадок обачно відповіла Ангеліна.

  Босорка посміхнулася, уважно вдивляючись у горщик. Час від часу вона торкалася пальцем води, начебто малювала на прозорій водяній поверхні якісь дивні візерунки.

  - Розповідай, – звеліла.

  - Я закохалася в одного чоловіка з моєї роботи. І він теж мене кохає. Але він, на жаль одружений. Його жінка, Марія, дуже погана. Вона, можна сказати, зіпсувала йому життя. Їй тільки гроші від нього потрібні. Вона прямо таки знущається над ним: брудна, неохайна, не вміє смачно готувати. З нею соромно по вулиці пройтися. Зате висмоктує з нього усі соки. Він, бідолашка, такий нещасливий... А якби він одружився зі мною, то все було б інакше.

  - Чого ж ти хочеш?

  - Щоб він покинув свою жінку раз і назавжди. І щоб одружився зі мною, – промовила Ангеліна одним подихом. – Мені казали, що можна зробити приворот...

  Очі босорки на мить спалахнули червоним вогнем. Чи, може, Ангеліні тільки здалося?..

  - Приворот, кажеш? – хрипко перепитала вона. – А ти знаєш, що значить приворот?

  - Що? – пробелькотіла Ангеліна.

  - Чоловік, на якого зроблено приворот, ніколи не зможе покинути тебе. Буде ходити за тобою, як прив’язаний. До самої смерті. А якщо ти сама захочеш покинути його, то та смерть буде швидкою та жахливою. Ти готова до такої відповідальності?

І знову отой червонястий спалах босорчиних очей...

  - Готова. Чом би й ні? – промимрила Ангеліна вже не так впевнено. – Він буде зі мною завжди, до самої смерті. Це ж чудово!

  - У тебе є його фотографія?

  - Так, звісно, – похопилася Ангеліна. Розкрила торбинку з фальшивої крокодилячої шкіри і витягла звідти яскраву різнокольорову фотографію розміром десять на п’ятнадцять. – Ось. Я скачала з Фейсбуку і роздрукувала.

  Вона знову здригнулася. Їй здалося, нібито у темних кутках загрозливо засичали змії. І чорний кіт несподівано стрибнув на стіл і втупився у Ангеліну жовтими очима.

  - Тобто, його фотографії у тебе не було? – запитала бабця, примружившись.

  - Не було. Він дуже обережний. Боїться дружини, – відповіла жінка.

  - Почекай. Зараз я заварю чай і продовжимо.

Чай босорки виявився духмяним, трохи гірким і дивним на смак.

  - Що це? – запитала Ангеліна, зробивши кілька ковтків.

  - Чортополох, – відповіла відьма.

  - Чортополох?! – здивувалася Ангеліна. – Невже з нього заварюють чай? Я бачила цілі зарості по дорозі до вашої хатинки і дуже здивувалася. Навіщо він взагалі росте? Яка з нього вигода?

  - А ти сама подумай, – загадково відповіла босорка. – Чорто-полох! Сама назва підказує, що ця рослина полохає чортів. У лісі живе багато нечистої сили, але на стежину вони не лізуть. А чому? Тому що чортополох відлякує їх. Але варто лишень звернути зі стежини і можна ніколи не знайти дороги, що виводить з лісу.

  Ангеліна зіщулилася, коли пригадала, як коріння смерек зненацька перетворилося на кубло змій...