Ти повернулася

Анна йшла вузенькою стежкою, вдихаючи чисте гірське повітря. Сьогодні усе нарешті вирішиться, вона поверне колишню дружбу або назавжди втратить Марі.

Знайома порадила їй звернутися до босорки, яка знаходилися аж в Старих Мухоморах.

— І треба було їй жити в такій дірі, що з навігатором не знайдеш, - прошипіла вона втомлено після того, як вже багато разів перепитувала, де ж знайти ту загадкову босорку.

У якихось інших істот Анна не вірила, на відміну від Марі, яка обожнювала усе, що пов’язано з фентезі. Вони були такі протилежні за характерами, але це дозволило їм ідеально доповнювати одна одну. Вони часто сміялися з того, що навіть їхні імена разом створювали одне.

 —  Знову, я знову згадала тебе, - зітхнула вона, ледь стримуючи сльози.

Стежка продовжила петляти далі і вона вже втрачала терпіння, коли нарешті перед очима виникла хатинка, про яку говорили місцеві.
 
Анна впевнено пройшла і постукала у двері.
 
— Заходьте, - почула вона жіночий старечий голос.

 — Вітаю вас, пані Євдокіє.
 
— І тебе вітаю! Заходь, присядь, дорога госте.

Анна слухняно пройшла за нею всередину і ахнула від здивування. Вона могла заприсягтися, що лише мить тому це місце було іншим, але зараз перед її очима виникла знайома вітальня.

Це був гірський будинок, який вони винаймали з Марі, коли востаннє разом поїхали в гори. Вона впізнавала це місце. Камін, у якому тріскотів вогонь, скляний столик і два м’які крісла, далі двоє дверей, за якими були їхні кімнати, і відкрита кухня, з якої линув той самий аромат кави, яку вміла варити тільки Марі.

Анні стало невимовно боляче, але вона пройшла вперед і сіла навпроти Євдокії. 

Вона теж на очах змінилася, зі старої бабусі з теплою посмішкою перемінилася в жінку з холодним пронизуючим поглядом чорних, як безодня, очей. Заклавши ногу на ногу босорка з очікуванням дивилася на неї.

— З чим прийшла до мене, Анно? І можеш пити чай, він не отруйний,  —вона посміхнулася, підсуваючи чашку, яку насправді дівчина помітила лише зараз.  

— Ви ж уже все знаєте, чи не так?  —подивилася на неї прямо, зустрічаючись із її пронизливим поглядом. 

— Так, але я хочу, щоб ти сказала сама.

Анна обійняла коліна руками і схилила на них голову, а потім із гіркою посмішкою тихо почала розповідати.

— Я втратила подругу три роки тому. Звинуватила її у зраді нашої справи, а вона сказала, що якщо наша кав'ярня важливіша, ніж її щастя, то вона більше не хоче мати зі мною нічого спільного.

І після цього вона заблокувала мене, і єдине, що я могла  — це спостерігати за її щастям на відстані, тому що вона не дозволяла мені наблизитися до неї. 

— Яка сумна історія, —  протягнула Євдокія зі знущальною посмішкою.  —Я таких за все своє життя безліч вислухала. Що ж, ти хочеш дізнатися, чи зможеш помиритися з подругою. Пройди за мною, Анно.

Вони пройшли через двері і за ними знаходилася кімната, яка по справжньому асоціювалася з особистістю босорки. Тут було тьмяне світло, високі шафи, на яких стояло безліч різних флаконів, а зі стін звисали пучки трав. 

—  Неймовірно. Це просто вражає, —  не змогла вона стримати слів захвату. 
Босорка знову стала старенькою бабусею і подала їй чашку, мабуть з неперед заготовленим зіллям, вона чула, що саме його потрібно випити, щоб побачити своє майбутнє. 

Її запал впав, коли вона побачила каламутну брунатну рідину, у якій щось плавало, Анна ледве стримала бажання блювати і стрімголов вибігти з цього місця. Але бажання помиритися з подругою перемогло. 

—  Пані Євдокіє, мені справді потрібно це випити? —  благально подивилася на неї, сподіваючись знайти у її очах співчуття. 

—  Розважаюся як можу, знаєш, тут єдина можливість розвіяти нудьгу  — це паломництво цих бідних і знедолених, у яких я  —остання надія, —  на диво, вона усміхалася, а це означало, що їй все ж подобається допомагати. 

—  А скільки вам років? 

—  Пий і не змінюй тему, —  знову повернувся її холодний тон.  —Але знаєш, скажи конкретно, через що ви посварилися. 

—  Через хлопця, і випереджаючи, ваше питаннмя, говорю, ми не були закохані в одного й того самого, більше того, я була проти її стосунків з ним і постійно говорила, що такий як він обов'язково її кине. 

—  Після такого складається враження, що ти ревнувала її і була в неї закохана. 

—  Я не з таких і мені зовсім не потрібне це дурне почуття. 

—  Або ти просто звикла до неї за цей час настільки, що не хотіла відпускати, але насправді твоє щастя не з нею, ти справді винна у тому, що сталося —  не слухаючи її, продовжила Євдокія. 

—  Можливо ви й праві. 

—  Я завжди права, —  холодно відрізала вона.  — А тепер годі зайвих розмов, пий і ти побачиш своє майбутнє. 

На смак ця жижа виявилася не такою поганою, тому Анна одним ковтком випила все і поринула у якийсь дивний напівпритомний стан. Це було так, наче вона дивиться сон —  бачила, але не могла керувати подіями. 

Спочатку їй здалося, що вона бачить минуле, але зрозуміла, що це майбутнє. 

"Марі знервовано шукала щось у своїй кімнаті. Відкривала шухляди, виймала з них усе і клала назад, постійно шепочучи. 

— Де ж вони? Я ж точно знала, що ця шкатулка тут, то де ж вони? 

— Марі ти ще довго, нам вже пора виходити, — почула вона голос її чоловіка.

— Я не можу знайти свої сережки. Ти ж знаєш, що вони одні, з якими я ходжу, і це тільки тому, що ти мені їх подарував, — Марі яскраво усміхається." 

Анна в мить спохмурніла. Ці сережки вона носила ще за рік до того, як вони посварилися, це виходить, що подруга приховувала свої стосунки від неї. 
Анна знала, де вони  — усі ці три роки зберігала їх, щоб колись віддати. Шкода, що подруга уникала її всіма можливими способами.

Знову відкрила очі вже у знайомій кімнаті босорки. 

— Це станеться завтра. У тебе не так багато часу, щоб встигнути, — відповіла вона на її німе запитання.