Комідія на одну дію.

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Босорка – старенька плоскогруда жінка в чорній сукні з темною хусткою на голові, чиє зморшкувате обличчя з бородавками виблискує воском, щоки палають рожевою пудрою, а ніс хизується горбатою поставою.

Кіра – жінка сорока років. З довгим волоссям. З гарною фігурою.

Віктор – хлопець Кіри, трохи старший за неї. Красивий чоловік спортивної статури.

Дух матері Віктора  – Жінка старше 60 років. У білому тумані.

Кішка – актор/акторка вдягнені у кішку.

Собака – актор/акторка вдягнені в собаку.

ЯВА ПЕРША

Усю сцену займає напівтемна кімната, освітлена свічками. Стіни розфарбовані кумедними істотами (повсюди можуть бути розвішані відповідні малюнки). Посеред кімнати розміщений вкритий червоною скатертиною стіл із стільцями довкола. Стіл серверований чайним сервізом із заварником. Із стелі повсюди звисає потріпане ганчір’я, яке наче занедбаний арлекін забутого театру, додає містичності кімнаті.

Босорка сидить у своїй кімнаті, робить в’язанки із трав. Стук у двері.

Босорка: Увійдіть.

Двері відчинилися. І увійшла пара.

Віктор:(з посмішкою) Добридень у вашу хату. (Потім оглянув хату і його посмішка зникла) оце у вас і хата...(потім перевів погляд на босорку) Ох, жеж. Яка ви… симпатична. (І зробив вимушену посмішку).

Кіра: (Засмучено) Добрий день, Євдокіє Іванівно. Ми з вами домовлялись. Ось ми і тут.

Босорка: Так звісно. А він в тебе кумедний. (І вона кивнула в сторону Віктора).

Віктор: Чого я кумедний? Я просто хороша людина.( І розплився в усмішці).

Кіра: (Наче дивлячись в одну точку перед собою закрила очі, зробила глибокий вдих, видих, відкрила очі) Так, ти чудова людина… (повертає голову до глядачів і продовжує казати в сторону до зали)… на людях.

Віктор: Хотів спитати. А чого у вас відкриті двері? Ви їх не зачиняєте?

Босорка: А кого мені боятися? Тут карпатські гори. Ви ж у селі Старі Мухомори. А це невеличке мальовниче село оточене горами і смереками, якого майже не торкнулася цивілізація. Ти ж розумієш, що село невелике і тут кожен один одного знає. Це на ваше місто Миколаїв, з якого ви приїхали. До того ж мене багато хто боїться. (І босорка залилась сміхом).

Прожектором світло падає на неї, додаючи більш страшного вигляду. По всій кімнати прожекторами їде гра світла і тіні. Коли вона припиняє сміятися зайві прожектори зникають.

Віктор: (Перелякано) Оце у вас і спецефекти.

Босорка: (З посмішкою) Та ти не бійся. Я сьогодні добра. (Пауза в якій вона розпливлася в посмішці). Ось думаю вас чаєм напоїти. Це наш чай на карпатських травах. Зараз піду кип’яточку зроблю. А ви сідайте. Почувайтеся як в дома. Та не забувайте, що в гостях.

Босорка бере заварник і виходить. Пара залишається на деякий час одна.

Віктор: Кіро, куди ти мене притягла? Ну й страшна бабця. Я чуть в штани не наклав.

Кіра: Ти ж їй сказав, що вона симпатична.

Віктор: А що я мав їй ще сказати? Це ж ти не слідкуєш за словами і можеш казати, що думаєш. А я просто привітній. Мене тому всі й люблять.

Кіра: Ну, так. Звісно.

Віктор: Так що ми тут робимо?

Кіра: Як? Ти вже не пам’ятаєш про що ми розмовляли? Ти знущаєшся?

Віктор: (Опустив винувато голову) Ну, нагадай, душечко.

Кіра: Слухай. Ти декілька років вже не можеш зрозуміти, що ти хочеш. То кажеш, що хочеш сім’ю, але вважаєш, що штамп не важливий, то не чуєш мене місяцями, то уникаєш відповідей на питання, а якщо я настоюю, то робиш скандал з пустого місця і зникаєш. На тижні, місяці. Тобі байдуже до моїх почуттів. Але потім повертаєшся і знову наче починаєш проявляти турботу і навіть проявляєш ніжність. Але я не маю більше до тебе довіри. Я тебе відпустила. Відпусти і ти мене.

Віктор: Чому ти так кажеш? Все це не правда.

Кіра: Що саме не правда? Те що ти уникав відповідей? Чи що кидав мене не один раз, знецінював, влаштовував істерику і намагався навісити на мене провину за своє косяки, зникав, аби тільки не вирішувати питання по суті? Що з цього не правда?

Віктор: (Мовчить. Починає крути головою по сторонам, щоб уникнути відповіді. Та Кіра пильно на нього дивиться і він вичавлює з себе слова)

Ну, може все було не зовсім так.

Кіра: Не так? А як?