Розділ 2. Припливли

Знов ліс. Туман. Дівчина у довгій білій сорочці танцює у місячному сяйві. Її рухи граційні, звабливі, демонструють прекрасні вигини тіла, як у кішки. Вона танцює під звуки нічного лісу та журчання струмка. Повня освітлює все навкруги, своїм м’яким, але дещо зловісним світлом. …Як раптом, рухи дівчини стають більш різкими, неприродніми, почулося каркання ворон, тихе хихотіння, що разом спотворювало прекрасну картину, викликаючи гидкий дискомфорт, страх. Прекрасні молоді руки дівчини стали зморщеними, тонкими, кістлявими, а красиве, прекрасне у своїх жіночих вигинах тіло - почало стирчати гострими кутами від кісток, обтягнутих шкірою. Дихання сновидця прискорилось, та коли йому здалося, що ця бабка дивиться на нього – він вдарився лобом об переднє сидіння.

- Зупинка «Під горбом» Старі Мухомори! - прокричав втомлений та сердитий водій.

Спохватившись, Богдан закинув рюкзак на спину та, взявши дорожню сумку, вийшов на вулицю. Погода була ясна, досить тепло, на дворі - день. Роздивившись краєвид парубок підсумував: «Дерев’яні будинки, одні ліси, навіть не усюди є електричні стовпи, цивілізація закінчилась на рівні асфальтованої, потрісканої дороги… М-да… Припливли.»

До парубка підійшла дівчина та спитала:

- Вибачте, це Ви – Богдан?

- Так, це я. А Ви, певно, Катерина?

- Так, вірно! Це за Вас просив Дмитро? На скільки днів ночівлі потребуєте?

- Давайте на «Ти». Думаю десь на тиждень, може два.

- О, добренько. Я домовилась зі своїми батьками, можемо відокремити для тебе кімнату. Вона досить невелика, але, гадаю, тобі й не треба великої.

- Скільки буде коштувати?

- Ну про це вже поговориш з моїм татом. Я там в його математику не лізу, хаха. – сказала та розсміялася Катря.

Дорогою до дому, дівчина розказувала про роботу у місцевій школі, про життя, свої кулінарні таланти, загалом, виявилась дуже товариською та балакучою пані. Точно не дасть Богдану заскучати.

Привівши підкидька в рідний дім, Катерина познайомила його з батьком та, поки вони вирішували грошові питання, взялась накривати частування, щоб продемонструвати усю гостинність їхньої сім’ї. З’ївши достаньо велику порцію бограчу та закусивши кремзликами, Богдан пішов до відведеної йому кімнати на другому поверсі, щоб відпочити після дороги та розробити план своїх наступних дій.

Вечір парубок вирішив присвятити аналізу текстів, що у нього були.

«Босоркою могли стати: та, у кого вселився дух мерця; сьома дівчинка у сім'ї. Кількість босоркань оцінювалася в народі як велика: по парі, а то й 10-15 у кожному селі; існували місця, в яких достатньо було свиснути в пальці, щоб з'явилася будь-яка кількість босоркань (Закарпаття). На Закарпатті босоркань або зближували з упирицями або вважалося, що вони стають ними після смерті».

Спустившись униз, попити води та перекусити чогось, зустрівся з Катрусею. Та стала його пригощати. Студент, вирішив скористатись моментом та спитати:

- Слухай, я тут збираю інформацію про «босорку». Може, ти можеш мені щось розказати?

- Хмм… Можу казку розказати про «Залізноносу босорканю». Ще моя бабця мені про неї вповідала.

- Та, це вже бачив, може щось нове?

- Хммм…. О! Також моя бабця відала мені про те, ніби в селі у нас раніше жила босорка! Чи то вмерла, чи то що. Допомагала людям, багато людей до неї приїжджало. У день її похорон така злива страшна була! З громом та блискавкою! Уф! Страшне. – сказавши це, дівчина потерла лікті долонями в «зігріваючому жесті».

- Та не те слово… - похмуро нявкнув їй Богдан.

- Та кажуть не єдина вона тут з цієї нечисті. Тому, після заходу сонця, нашими лісами краще не гуляти, можна зустріти когось, кого в житті ніколи знати не треба.

- … . – у відповідь, парубок лише промовчав та подумав «Вона ж розуміє, що подібні слова навпаки спонукають до дії, правда ж?».

На цьому розмова про міфологічну істоту завершилась.

…

Проснувся хлопець уже зранку, здивувавшись позначці на телефоні у «5:02». Покрутившись деякий час у ліжку зрозумів, що більше не засне та вийшов прогулятись. Світанкове сонце ледь підіймалося з-за обрію, та його промені губилися десь серед високих дерев. Звуки природи заспокоювали, але до тями приводила ранкова прохолода. Почувши дзюрчання струмка, парубок пішов на звук.

Ішовши якийсь час по напрямку догори, він нарешті вийшов до води. Побачивши картину повністю, Богдан занімів. Біля струмка була красива молода дівчина у нічній білій сорочці. Вона набирала двома долонями воду зі струмка та жадібно пила її.

*Тріск* - хлопець наступив на якусь вітку. Дівчина повернулась на джерело звуку та помітила його. Довге, темне волосся, злегка хвилясте від вологості повітря, окреслювало лінію від лиця до плечей та непомітної талії і надавало надзвичайного контрасту її привабливому обличчю. Темні брови надавали погляду якихось чар та загадковості, підсилюючи вплив темно-карих очей. На руках – світлі нігті, що усім виглядом нагадують пазурі кішки.