Розділ 1. Вступ

Розділ 1. Вступ

Густий туман ліг сіро-білою завісою на гірський ліс. Ледве-ледве крізь нього визирали верхівки високих дерев: смереки, ялиці, буку тощо… Шум невеличкого струмка, що жваво біжить зверху гори, мріючи стати частиною великої річки. Десь лунають приємні, заспокійливі співи та цвірінькання пташок, що іноді доповнювалися стукотом дятла. Вони, навесні, вже встигли повернутись додому. Легені дихають вільно, заповнюючись холодним, свіжим гірським повітрям. Босий парубок іде вперед, блукаючи серед дерев, по м’якому моху, ніби сподіваючись побачити чи зустріти… щось.

*Шурх* - ніби пробіг хтось повз нього. *Шурх* - знов. Обертається, шукаючи поглядом загадкового гостя. Оглядаючи мох, помічає ланцюжок слідів… Очима сканує їхній шлях, що приводить його до босих дівочих ніг, які ледве видно з-за дерева. Повільно підіймаючи напрям свого зору, бачить молоду дівчину в довгій вишиванці. Прищурившись, намагається розгледіти її волосся, вираз обличчя, та намарно…

«Богдане!» - лунає у нього в голові старий чоловічий голос. Казка наяву починає каламутніти.

«Богдане, я до кого звертаюсь?» - наполегливо кричить старий. Хтось пхнув парубка в плече. Солодкий сон переривається, викидаючи заспаного Богдана в реальність.

Затягнувши слину та витерши краєчки губ, втомлено потер повіки. Навпроти нього стояв його професор, який викладав фольклор та, зокрема, міфологію студентам з філологічного факультету. Сиві густі брови, насуплені, додавали йому сердитого виду і невдоволення.

«Ну ти попав, брате…» - шепнув йому сусід по парті та найкращий друг Дмитро, закриваючи рота долонею.

- Вам зовсім не цікавий мій предмет, хлопче? – спитав парубка викладач.

- Ні, це не так, просто я не виспався. – почав виправдовуватись той.

- Гммм… - грізно гмикнув старий. – Будьте такі ласкаві, підійдіть до мене після пари. – та сказавши це, пішов назад до дошки, далі розказувати молоді про важливість знання українського фольклору.

- Цікаво, що цей старигань від тебе хоче. Ти ж майже не ходив на пари, може не допустить до іспиту. Ух, влип ти, Бодічка, по повній. – сказав впівголоса Діма. – Може хабаря попросить, чи цей во.. – пхнув у лікоть, – ну ти поняв.

Від почутого Богданчика трошки перекосило, кинув другові:

- Та йди ти!

- Хахаха, та я жартую! – тихенько захихотів приятель.

- Залиш при собі свої дибільні жарти! – кинув йому Богдан. Той, побачивши, що друг не в настрої, більше не став його чіпляти.

Нашого парубка, все не відпускав цей дивний сон. Останнім часом дуже часто снилося, ніби він у горах, навкруги ліси, та дівчина, обличчя якої завжди неможливо розгледіти. «Фігня якась» - пролетіло у думках у Богдана.

*Пілік* - екран телефону засвітив нове повідомлення від Марійки.

«Коханий, я затримаюсь до пізнього вечора сьогодні. Починаються заліки, думаю посидіти в бібліотеці, щоб підготуватися…» - свайпнув, написав відповідь:

«Розумію, мала. У самого, напевне, такі ж проблеми.» - заблокував екран.

Зітхнувши, потер обома долонями чоло та скуйовдив волосся.

…

*Після пари*

Підійшовши до професора, Богдан нервово поправив лямку рюкзака, сильніше натягнувши її на плече. Старий не поспішав, перебирав якісь папери, стоячи спиною до нього. Гучно видихнувши, він повернувся обличчям до свого горе-студента. Подивившись знизу-вверх крізь круглі прозорі окуляри мовив:

- Богдане, Вам відома кількість ваших пропусків за цей семестр?

- … . – трохи помовчавши кинув сухе: - Так.

- Ви розумієте, що я маю повне право не допустити вас до іспиту? Це призведе до відрахування.

- Так, я розумію. Ви маєте повне право. Та… Може можна це якось залагодити? Грошей я не маю та, може, доповідь якусь чи…

- Однією доповіддю тут не одкупишся, шановний.

Парубок опустив погляд від хвилювання, намагаючись не показувати діду, як його чіпляють ці слова та можливість відрахування.

- Хмммм… - промичавши, зігнувши вказівний палець, притуливши його до підборіддя літній чоловік мовив: - Є у мене одна ідея. Я дав завдання своїм магістрам. Дослідити будь-яке міфологічне створіння походженням з Українських Карпат. Дослідити – мається на увазі максимально зібрати інформацію, побувати у карпацьких селах, опитування людей і таке інше. Дуже серйозне завдання. Якщо погодишся, підготуєшся по совісті – нарахую бали, та зарахую екзамен на відмінно. Вибір за тобою.

- Хммм… - Парубок на мить задумався. Збирати інформацію, робити дослідження, їхати в Карпати бла бла бла… все це така заморочка! Як же ліньки! Але, виходить… що іншого вибору у нього нема. Зітхнувши відповів: - Згода. Я зроблю дослідження.

- От! Молодець, виправляєшся! – схвально мовив професор. – Міфологічних істот був цілий список, але більшість уже обрали, що ж… Кого б тобі такого задати… Хммм… - Потім, через пару секунд, тикнувши в друковане слово на папері, чоловік вигукнув: - О! Це має бути легше за все.

Богдан втупився в місце, куди вказував палець старого. «Босорка, босорканя».

«Серйозно? Писати дослідження про стару страшну відьму? М-дааа» - подумки картавши себе за невідвідування пар, подумав студент.

- Так, звісно. Добре. – відповів, трошки повеселілому професору Бодя. Що-що, а цей чоловік точно любить свою роботу. Най буде.

…

*Увечері, вдома. З дівчиною.*

Поділившись новинами дня, та пожалівшись Марійці, що доведеться їхати в глушину робити якесь фігове дослідження, Богдан у відповідь отримав справедливість:

- Ну так. Коханий, а що ти хотів? Думав, що можеш нічо не робити і вийти сухим з води? А нє, нє, нє, так не годиться. Тож роби по совісті уже. Просто зроби цю працю і забудь, як страшний сон.

- Ти звісно права, але я трішки інакшого хотів почути. – погундів Богдан собі під носа. Почувши це, дівчина засміялася, сіла поруч і обійняла, поклавши голову йому на плече, та ніжно погладжуючи долонею.