Глава 1

- Допоможи... Допоможи... 
Цей шепіт, вже другу ніч поспіль не давав босорці спати. Наче примарою, вертілось одне едине слово у скронях. 
- Допоможи... 
Піднявшись з ліжка, пошаркала до дверей, зустрічати нічних гостей.  
- Не має покою навіть у ночі, - бурмотіла стара відкриваючи двері. - Ну, що хоч вам треба? Чугайстер донімає? То, це не до мене. Розбирайтеся самі. 
Перед порогом стояли дві мавки. Розгублені, очі перелякані.  
- Ні, Євдокія, не він винен, - почувся голос із лісу. - Хтось мавок моїх нищіть, самі сорочки роздерті залишає за собою. Скільки не намагався знайти хто це, все марно. Допоможи по старій пам'яті, -  
трохи зам' явся, але все ж таки вийшов перед очі босорці, лісовик. 
- Допоможи... Допоможи... - закружляли хороводом навколо відьми мавки. - Без тебе не впораемось!  
- Та досить вам стрибати, вже в голові крутиться,- гримнула на дівчат стара, та підійшла до лісовика. - Розповідай. 
- Нема чого розповідати, мавки зникають, а я не можу знайти винного. Тому прийшли до тебе. 
- Врятуй нас, Євдокіє, - кинулися до ніг мавки, хапаючи за руки. - Нам страшно! Нас загублять!  
- Що ж ви накоїли, кого прогнівили? - торкаючись м'яких, пишних кіс, стала розпитувати стара відьма. 
- Ми нікого не займали, - почала М' ятниця*, хапаючи знову за руку босорку. Довге, світле, хвилясте волосся вкрило землю немов покривалом. 
- Ми вже довгий час нікого не заманюємо до лісу, - підхопила Косана*, перехоплюючи увагу. - Навіть чугайстер перестав нас турбувати останнім часом. 
- Я не можу постійно наглядати за ними. А мені терміново потрібно піти. Та відпустити їх не можу. Боюся, - зізнався лісовий. - Двійко їх у мене залишилось, а без Мавок ліс буде страждати. То ж, маю до тебе прохання, Євдокіє.  
- Та чула я вже, - відмахнулася від лісовика босорка. - Йди собі за своїми справами, впораемся без тебе. 
Двічі повторювати не довелося, вже наступної миті, перед хатою залишились самі мавки. 
- Отже так. Хороводи не водить, пісні не співать. Якщо прийде хтось з людей, то не в якому разі не лякать, та на очі не показуватися! - суворо наказувала босорка, мавкам. - Чекайте мене тут. 
Зайшовши до хати, відьма взяла трави, та знову вийшла у двір. 
- Сорочки де? 
- Ось тут, - протягла подерті, білі сорочки Косана. 
Відірвавши лоскут з брудної тканини, та окрутивши ним трави, Євдокія почала щось тихенько шепотіти. Раптово трава в її руках задиміла, та загорілася, а за хвилину на галявині було вже три молодих, вродливих дівчини. 
- Ходімо. 
- А куди? - спитали одночасно розгублені мавки, кліпаючи великими очима з пухнастим віями. 
Та й сама Босорка зараз виглядала зовсім по-іншому. Зі старої вона перетворилася на привабливу дівчину із такими ж великими очима, довгим волоссям та співучим голосом. 
- Шукати того, хто почав свавілля у моєму лісі, - відказала відьма, та впевненим кроком рушила далі. 
- Але, куди ми йдемо? - подала голос Косана, перекидаючи чорну, довгу косу, то на одне, то на друге плече. 
- Зараз ніч, а отже твій час. Що ви зазвичай робите? Байдикуєте, та заманюєте до себе хлопців, ось цим зараз й будемо займатись. 
Всю ніч проходила босорка з мавками лісом, але так нікого і не знайшли. 
Коли на небі з'явився перший промінь сонця, усі утрьох вийшли на велику галявину. На іншому боці, показалась чоловіча постать. Молодий, вродливий хлопець стояв нерухомо, не зводячи зелених очей з мавок. 
Щойно лісні діви помітили хлопця, замість того, щоб звабити його своїм чарівним голосом, та красою, Косана із М'ятницею сховались за спиною відьми. 
- Чого наполохались? Нічого він вам не зробить, не зможе,- констатувала відьма, повільно крокуючи в бік юнака. 
Мавки, тримаючись за руки, не рішуче пішли слідом. Підійшовши майже впритул, босорка скинула чужу лічину. 
Лице знов вкрилось глибокими зморшками, очі втратили привабливий блиск, пишні коси перетворилися на сиві, а голос знов став із хрипотцею. 
- Не бачила я тебе раніше в наших краях.  Той що, кажи. Хто ти? Що забув у нашому лісі? Чим тобі мавки завинили?   
- Босорка, - спокійно вимовив юнак. - Обдурила таки!  
- Чув про мене, це добре. Отже не доведеться багато витрачати на тебе часу. Питання мої, гадаю, не забув? Тож я чекаю відповідей, а потім подивимось, що із тобою робити далі. 
- Хіба не вб'єш одразу? - на обличчі юнака на мить промайнуло здивування. 
- Юначе, я чекаю відповіді, - нагадала босорка, махнувши рукою. 
- Відповіді?! - крикнув хлопець. - Хіба потрібен дозвіл, щоб нищити нечисть? Вбивати тих, хто забирає життя щоб розважитися?! 
- Для цього є чугайстер, він слідкує за порядком. Не тобі вирішувати кого вбивати, - спокійно відповіла стара. 
- Ці потвори усих моїх братів, в ліс заманили та згубили, ненавиджу! - з люттю та скорботою промовив хлопець. 
- Ми не чіпали, не чіпали, - в один голос заголосили мавки з-за спини. 
- Окрім вас більше немає кому. Усим відомо, що ви людей заманюєте, - все більше розпалювався юнак. 
- Ну чому ж не має, у цих місцях вистачає нежиті окрім мавок, - відповіла босорка. - Хоч ти й наробив біди, допоможу тобі, але буде в мене до тебе одна умова. 
- Чим ти мені стара відьма можешь допомогти? Моїх братів вже не повернеш. 
- Сьогодні йди до дому Дем'яне, ввечері зустрічай братів, а зранку я чекатиму тебе у себе. Гадаю, знаешь де мій дім? Та мавок більше не чіпай, не вони братів твоїх оманули, - з цими словами, босорка повернулася та пішла з галявини, залишивши позаду розгубленого хлопця, а за нею, немов прив'язані рушили мавки.  
Повернувшись додому, босорка першою справою відправила від хати дівчат, вже занадто багато від них галасу. Ось вже хтось приходив, але побачивши М'ятницю зі спини, чкурнув так, що п' яти диміли. 
- То йдіть, розважайтеся, - пробурмотіла стара, намагаючись відбитися від настирних мавок, що тепер не могли просто так піти. 
- Ми маємо віддячити тобі. 
- Ти нас врятувала. 
- Йдіть кажу! З лісовика спитаю, за те, що блуда* не втримав! - гримнула босорка. 
Мавки пішли, а біля хати босорки, на знак подяки, розквітли різноманітні лісні квіти, наповнюючи повітря приемним ароматом.  
Вдихаючи ненав'язливий, солодкуватий запах квітів, Євдокія прийнялась за справу. Не легко буде забрати у блуда його здобич, але вона має впоратись, сил вистачить. 
Ввечері на порозі з'явився лісовик, із великою корзиною грибів, ягід та різноманітних трав.  
- Це тобі, Євдокіє, за допомогу твою, - почав він, переминаючись із ноги на ногу, знав що завинив. Саме через нього, блуд почав людей заводити у пастки. Кого у болото, кого у багно, або рів, або що інше вигадає.  
- За дарунок дякую. Але в мене також є для тебе дещо. Завтра ранком прийдеш забереш, - промовила босорка до лісовика, посміхаючись.  
- Хай вже й так, - знав старий, що нічого доброго відьма не запропонує. Ну то й що, сам винен не додивився за помічником, тепер доведеться терпіти.  
Наступного ранку, щойно сонце зійшло, перед дверима босорки стояв юнак. Він не міг не прийти, адже ввечері таки повернулися брати з лісу. Одежа подерта, схудлі, з переляканими очима, але ж живі. Все як обіцяла стара відьма.  
- Прийшов таки. То й що, повернулись брати? - запитала Євдокія.  
- Все як ти й казала. Ввечері прийшли до хати, - посміхнувся Дем'ян, коли згадав як плакала від радощів мати, коли побачила синів. - Кажи свою умову.  
- Братів я повернула, а ось мавок даром вбитих, ні. Тож доведеться тобі, Дем'яне, відбути покарання, - босорка уважно слідкувала за очима хлопця, але так й не побачила в них страху. Так, це саме він. Майбутній мольфар. Інакше, як він так легко мавок нищив. Помилки бути не може. Та вчора він трохи не став на темний бік.  
- Кажи швидше відьмо, що мені потрібно зробити? - нетерпляче промовив хлопець.  
- Чекай, не спіши. Ще не прийшов твій кат, - чекаючи на старого, промовила босорка. - Чую, що ти вже тут. То ж приймай, лісовий, собі помічника.  
- Його, в помічники? Навіщо він мені? - обурився лісовик, вистрибуючи з лісу немов м'яч. - Та він й дня не витримає, втече. 
- Якщо така плата за життя братів, то я згоден! - впевнено промовив хлопець. 
- Не простий в тебе буде помічник, витривалий. Буде тобі допомогати, провину свою перед лісом спокутувати, - Євдокія повернулася до хлопця й продовжила. - Отже ходити тобі Дем' яне у вовчій лічині, допоки мавка лісова тебе не пожаліє, та не закохається. А шкуру вовчу зможеш скинути раз на місяць, коли наступить повня. 
Через декілька хвилин від будинку босорки, йшов великий сірий вовкулака, а поруч з ним похмурий лісовий.