8

- Євдокіє Іванівно, а хто то була? - запитала Мирослава.

- То була відьма Ярослава Федорчиха, вона уміє змінювати свій образ, ось учора й позавчора ми бачили не лісового. Ми з нею давно ворогуємо, вона намагається мене підставити перед лісовим для того, щоб ми перестали дружити.

- А чому ви ворогуєте?

- Це давня історія, я поки що не готова її розповідати, можливо, розповім, а, можливо, ні.

Босорка і жінка пішли до села. 

Наступного дня лісовик прийшов разом із Ярославою і повідомили, що це дійсно не відьма прикидалася ним, а це зробила одна молода відьма, якій босорка відмовила у тому, щоб узяти її в учениці, але Ярослава змусила поїхати конкурентку із села. До речі, босорка і Ярослава помирилися.

Мирослава провела весь час у селі, допомагаючи босорці приймати людей, у компанії лісовика і Ярослави, вони стали хорошими друзями. Дівчина тут стала абсолютно щасливою та, на жаль, потрібно повертатися у Київ, жінці не хочеться прощатися із друзями, але треба їхати. Проводити Мирославу прийшли лісовик і Ярослава.

- Як же не хочеться від вас їхати, я до вас звикла і була тут абсолютно щасливою і багато чому навчилася, дуже вдячна вам, Євдокіє Іванівно, за те, що розкрили мій дар і допомогли розкити його.

Босорка усміхнулася і відповіла:

- Ти мусиш допомагати людям там, у великому світі, не усі можуть приїзжати до мене, але ти можеш приходити у гості будь - коли, ти ж і телепортуватися умієш.

- Ой, точно, це ж я можу телепортуватися до своєї квартири і сюди, коли захочу, - жінка витерла сльозу.

- Ось я приготував тобі подарунок, тримай цю чарівну кулю, за допомогою неї ми можемо зв'язуватися.

- Та я вам краще телефон подарую.

- Де це бачено, щоб лісовик вашими людськими технологіями користувався? 

- Та і де шановний лісовик буде його заряджати, у лісі? А ось кулю заряджати не потрібно, - сказала Ярослава. Відьма подарувала Мирославі плед, який нагрівається від магічних слів, а босорка подарувала їй цілющих трав. Жінка узяла валізу й телепортувалася, наостанок вона ніжно подивилася на друзів.

У Києві до неї приходили люди, яким вона допомагала і від цього вона почувалася щасливою. Босорка скзала правду, щастя чекало на Мирославу у Києві і воно полягає у допомозі людям.