7

Удень Євдокія Іванівна і Мирослава пішли у ліс збирати трави. Жінка і бабуся збирають цілющі трави, уже достатньо набрали і збиралися повертати назад,  раптом перед ними виникла дівчина років тридцяти,  вона побачила босорку та їх ученицю й підійшла ближче. 

- Добрий день, Євдокіє Іванівно. Що ви робите у лісі?

- Збираю цілющі трави, сьогодні хороший для цього день.

- А це хто з вами? - жінка указала на Мирославу. 

 - Ця жінка моя учениця.

Босорка дивиться на жінку так, наче готова її спопелити.

- А хіба у вас є на це дозвіл? Чи ви захотіли проблем?

- Лісовик нам дозволив збирати трави.

- Коли це я дозволяв? - почули чоловічий голос за спиною босорка та її учениця й обернулися. 

- Добрий день. Ви ж учора заходили до нас у гості й казали, що сьогодні хороший день для збирання трав і обіцяли нам, що нас жодна лісова істота не чіпатиме, - нагадала Євдокія Іванівна. 

- Ось бачиш, стара нахабно тебе обманює, - обурилася жінка. 

- Ярославо, в цьому потрібно розібратися, негайно все розповідайте.

Спочатку Мирослава розповіла про зустріч зі старим, потім Євдокія Іванівна про візит лісника до неї.

- Ярославо, ти знову напустила на себе мій вигляд, щоб підставити Євдокію Іванівну? - суворо запитав лісник.

- Ні, я цього не робила.

- Я зараз читаю думки Євдокії Іванівни і ось цієї жінки, яка поруч з нею і вони не обманюють. А я з жодною з них не зустрічався ні учора, ні позавчора. А ти уже не раз прикидатися мною, щоб підставити Євдокію Іванівну. 

- Це дійсно не я, можете почитати мої думки. 

Я в цьому розберуся, якщо це ти, то тримайся.

Лісовик погрозв вказівним пальцем,  потім узяв Ярославу за руку й вони зникли.