6

Мирослава повернулася у будинок босорки, зайшла у хату й почула її голос:

- Миросю, де ти була?

Жінка здригнулася, бо думала, що босорка уже спить.

- Гуляла у лісі, до речі, я зустріла якогось дідуся, він передав, що зайде до вас у гості.

Жінка переповіла свою зустріч із дідусем у всіх деталях.

- Ти зустріла лісовика, мого давнього друга. Буду чекати його у гості.

Євдокія Іванівна посміхнулася.

- А як ви познайомилися із лісовиком?

Мирослава сіла на лавку і підперла голову руками. 

- Коли я була молодою, то мама мене водила збирати цілющі трави, я заблувкала, хоча добре знаю ліс, як я тоді думала. А виявилося, що я зайшла у ту частину лісу, про яку я ще не знала. Тоді мені й зустрівся лісовик. Він мені допоміг знайти стежку до села, відтоді я йому допомагала, а він мені й ми з ним добрі друзі.

- А бабуся Ганна бувала в цих місцях, якщо лісовик і її знає?

- Може, й бувала, я нічого про це не знаю, коли він прийде до мене у гості, ми можемо про це у нього розпитати. А тепер, дівчино, час іти спати, я збиралася іти, але щось не спиться мені, а ось ми поговорили і я захотіла спати.

Мирослава і Євдокія Іванівна пішли у свої кімнати.

Зранку і до вечора босорка приймала людей, допомагала їм, ось настав вечір і лісовик прийшов, як і обіцяв.

- Добрий вечір, господарко, і тобі, Мирославо. Я прийшов, як і обіцяв.

Лісовик підняв солом'яного капелюха.

- Заходь, поважний лісовику в мою оселю, - голосно відповіла Євдокія Іванівна і він зайшов і присів на лавочку, Євлокія Іванівна і Мирослава присіли поруч.

- У мене є до вас запитання: звідки ви знаєте мою покійну бабусю?

- Ми із Ганною познайомилися, коли вона прицйшла у ліс просити у мене допомоги, я їй допоміг, пізніше й вона мене виручила, ми з нею спілкувалися, а потім твоя бабуся переїхала до Києва і у ліс більше не приходила, - при останніх словах лісовик опустив голову й зняв капелюха, він крутить його в руках.

- А ти ніколи про це не розповідав, - сказала Євдокія Іванівна.

- Та якось не було нагоди.

- Та й бабуся мені про це не розповідала.

- Ти б їй не повірила, бо ти була матеріалісткою, як кажуть сучасні люди.

- Це точно, я б тільки посміялася.

- Я прийшов для того, щоб повідомити, що завтра хороший день для збирання трав. Та і побільше познайомитися із твоєю, Євдошо,Ю ученицею, вона так схожна на  свою бабусю Ганну. Я колись подарував їй дар.

- А я ще не хотіла його приймати.

Лісовик несхвально подивився на жінку.

- Але Євдокія Іванівна мене переконала і тепер я прийняла дар, розвиваю його я умію більше, ніж уміла бабуся.

Лісовик схвально помахав головою і сказав:

- Добре, що ти за розум взялася. А що саме ти умієш?

- Я умію читати думки, телепортуватися, бачу, що болить у людини, почала бачити майбутнє і минуле людини. А ваші  думки, шановний лісовику, я читати не можу.

- А це неможливо, я ж не людина.

Гість хитро посміхнувся.

- Усе, мені пора іти, до побачення, милі дами.

Лісовик просто зник, після цього Євдокія Іванівна повечеряли і пішли відпочивати. У себе у кімнаті дівчина подумала, що час, проведений у селі найдивовижніший, жінка зауважила, що їй тут спокійно і вона щаслива. Мирослава упевнена, що буде все життя пам'ятати час, проведений  у старих Мухоморах.