2

Бабуся завела Мирославу в будинок й посадила за стіл, потім сказала:

- Дівчино, все твої невдачі від того, що ти не прийняла дар від своєї покійної бабусі. 

- А звідки ви це знаєте, вам Римма розповіла?

- Ні, я це бачу, бо все знаю.

Дівчина скептично подивилася на босорку.

- Не віриш у все це? От ти зараз думаєш про те, що хочешопинитися у Києві, думаєш про свою квартиру, у тебе в кімнаті є піаніно, яке ти недавно купила.

Мирпослава отетеріла, про це вона навіть Риммі ще не розповіла.

" Звідки стара про це знає?"

- Я це знаю, бо читаю твої думки, твій розум для мене, як відкрита книга. Якщо ти приймеш дар своєї бабуся, то ти теж будеш уміти читати думки, будеш знати й уміти більше, ніж твоя бабуся. Вона була, як і ти, звичайною людиною, але я можу з тобою поділитися таємницями, якщо ти погодишся якийсь час побути моєю ученицею.

" Може, дарма я не вірила у надприроднє, ця бабуся для мене є прикладом цього".

- Твоя зневіра втрачає силу, ти тут залишишся, можеш жити зі мною скільки хочеш, але чим доівше проживеш, тим більше дізнаєшся.

- А чом би й ні? У столиці мене нічого не тримає, чоловік уже колишній, з роботи мене звільнили.

- А це тому, що ти, Мирославо, не ту професію обрала, ти маєш допомагати людям, це твоє покликання. 

Мирослава працювала у архіві, звідки її звільнили, бо вона потрапила під скорочення, тоді вона прийшла додому раніше й побачила чоловіка в обіймах коханки і це після п'яти років шлюбу. Тоді жінка почала себе запитувати чому її життя в тридцять років пішло шкереберть.

- А щастя тебе чекає у Києві, але ще не настав час його зустрічати.

Босорка дала Мирославі чаю, жінка після нього швидко заснула,вона лягла на ліжко, яке стоїть у цій кімнаті, де вони сиділи з босоркою, вперше за кілька місяців вона спала міцно й без тривоги. 

- Спи, дівчинко, життя ще довге, а тобі треба відпочити перед тим, як перейти на новий життєвий шлях, - прошепотіла босорка і зникла.