Розділ 4

Мені сьогодні яблуневий сад у снігу снився, чекаємо гостей, — сказала босорка коту, що лежав на траві й ліниво потягувався на сонці. — Куди без них. Нікуди.  
Не встигла босорка закінчити, як до її будинку підійшли двоє: чоловік і жінка. Вони їй одразу не сподобалися, відчувалася від них нехороша енергія. Обидва виглядали змученими, постаріли раніше строку.  

— Доброго дня, — привіталися вони. Євдокія кивнула у відповідь і запросила їх пройти в будинок. 

— Тут вам боятися нічого, — сказала вона у відповідь на страх, що відбивався в їхніх очах. 

Усередині будинок виявилася більш привітним й обидва трохи заспокоїлися. Євдокія налила трав'яного чаю і дозволила їм розповісти свою історію, сідаючи поруч за стіл.  

— Мене звати Дмитро, а це моя дружина Марія. Мати свій власний будинок — наша давня мрія. Ми не мали у своєму розпорядженні великої суми, і тому запропонований варіант у селі нас влаштував... 

 
Він виклав Євдокії історію від початку і до кінця, включно з дивною поведінкою мешканців села і чоловіка, який намагався їх убити. Та уважно слухала, насупивши брови. А коли Марія розповіла про свій сон і ті метаморфози, що з ними сталися, вона і зовсім похмурнішала.  

— Діти захворіли щойно ми переїхали до друзів. Страждають маренням, їм здається, що з них ростуть гілки, а тіло покривається корою. Будь ласка, допоможіть нам! — зі сльозами на очах просила Марія.  

— Вас попереджали, а ви погодилися. Звідки тільки в людей така тяга: то амулети з розкопок тягнуть, потім не знають, як прокляття позбутися; то магією бавляться, не думаючи про наслідки, — останні слова Євдокії були звернені до самої себе. — Якщо мої припущення вірні, то дні ваші спливають як пісок крізь пальці. 

Почуте налякало обох, хоча не стало сюрпризом, бо внутрішнє чуття говорило те саме.  

— Що ж нам робити? — злякано запитали вони.  

— Крім снів і хвороб, присутнє відчуття когось поруч або слідів на тілі: подряпини, укуси? 

— Нічого такого, — переглянувшись відповили обидва.  

— Чудово! 

Босорка встала з-за столу, підійшла до великої скрині з різьбленими візерунками й дістала звідти кілька мішечків. 

— Вони захистять вас, — сказала вона, потягнувши їм їх. 

— І це все? — здивовано запитав Дмитро. — Ніяких обрядів, начиток, відповідей? 

— Їдьте додому, все інше я зроблю без вашої участі. 

— А як ми дізнаємося, що нам нічого не загрожує? — схвильовано запитала Марія.  

— Так само як дізналися про те, що життєві сили вас покидають, — відповіла Євдокія. 

— А що в цих мішечках? — запитав Дмитро, роздивляючись їх.  

— Тебе це хвилювати не повинно. А будеш багато запитань ставити, то не встигнеш дітей урятувати. Подружжя пішли розчарованими, очікуючи зовсім іншого, ніж всучені мішечки з невідомим вмістом. Але іншого вибору в них не було, окрім як сліпо довіритися босорці. Після їхнього відходу, босорка вжила заходів, щоб сьогодні її ніхто більше не турбував. Майбутня робота не з легких і потребуватиме значних витрат енергії, після чого їй доведеться довго відновлюватися. Вона вже знала, з чим їй доведеться зіткнутися і що може трапиться в разі її поразки.