Розділ 3. Вакансія

Ніколи ще в житті не відчувала Світлана такий дикий страх, який відчула тоді, коли босорка, одягнувши старий плаш та накинувши на сиву голову каптур, почала бубоніти дивні слова.

Сама дівчина стояла посеред кімнати зі страхітливими тінями на стінах, що витанцьовували свої дикі танці у світлі мерехтливих свічок. Вони як ніколи здавалися живими, в уяві дівчини – ще трохи і тіні відділяться від цих пошарпаних стін та вийдуть у цей світ, проникаючи у душі та свідомості нічого не підозрюючих людей, що нині мирно спали у селі Старі Мухомори, розташованому на краю цивілізації.

На необтесаному столі, накритому криваво-червоною скатертиною, перед дівчиною стояв невеличкий баняк, з тих, що у дрімучих селах до сих пір готують наваристі борщі, витягуючи їх з печі справжніми рогачами. По інший край стола стояла Євдокія. Мала вона настільки загрозливий та похмурий вигляд, що дівчина почала втрачати мужність. Сьогодні її душа перейде до цієї старої, і хто зна як усе обернеться.

- Пий. – пролунав скрипучий голос і босорка зачерпнула з банячка чарівний трунок красивим глиняним горнятком, розмальованим справжніми гуцульськими мотивами.

Дівчина вагалася.

- Пий. – голос босорки пролунав сухо і вимогливо.

Світлана простягнула руку до іншого краю столу, де стояла босорка, та взяла з її рук горнятко. Глянувши на незрозумілий темний вміст з важким запахом, дівчина заплющила очі та почала пити під тягучий голос босорки:

- Пий, і хай усе мирське згине в тобі. Пий, і хай жіноча частина тебе всохне та перестане плодоносити. Пий і хай душа твоя відлетить туди, де немає часу та простору. Пий і принеси цю жертву для Знання, яке пробудиться в тобі.

Світлана випила зміст горнятка до дна. Кілька хвилин, окрім неприємних відчуттів у роті, нічого не відбувалося. Аж раптом дівчина відчула різкий біль в області живота. Здавалось, щось виривають там, виривають безжалісно, без наркозу, жалю та співчуття. Світлана упала на вогку земляну підлогу хатини, скорчившись у позі ембріона, бо надто вже різким та нестерпним був цей біль, надто боляче було усвідомити, що ти більше не зможеш стати Мамою та привести у цей світ нове життя. Віднині ти – Ніхто і Все. Порожнеча і Наповнення. Світло і Темрява.

Не знати скільки часу пролежала Світлана без свідомості. Євдокія в цей час устигла прибратися в оселі та запалити свічки. Стіл із зіллям для Перетворення вона не прибрала. Коли дівчина прокинеться, їм потрібно буде випити його ще раз. Разом. Але щось непокоїло стару Вдоку. Якийсь черв’ячок незрозумілих передчуттів точив її зсередини. Щось було не так. Щось вона упустила, не побачила, не розгледіла. Чи їй не дали розгледіти? Полуда потроху спадала, Світлана була ослаблена і перед босоркою раптом відкрилась зовсім інша картина. Побачивши справжні образи, здригнулась стара босорка. Здригнулась, бо зрозуміла хто прийшов по неї в образі зеленоокої юної дівчини.

А картинки йшли з неймовірною швидкістю, нашаровуючись одна на одну та зливаючись в неймовірні сюжети – ось Світлана, перетворившись на чорну кішку, з насолодою видоює молоко у корів не лише своєї рідної тітки, а й сусідніх. Бачила Євдокія і те, як односельці гнали дівчину уночі в образі колеса, намагаючись дістати молоду босорку, поки півні не проспівали. Бачила Євдокія Світлану й у церкві, коли та ставила свічки за упокій своєї тітки, бо приглянувся дівчині її чоловік, хотіла забрати собі його та майно, яке добра тітка нажила за довгі роки подружнього життя, побачила Євдокія і сварки між нею та тіткою, коли та просила допомогти по дому. І день той триклятий, коли причалапала юна могутня босорка до хатини Євдокії теж чітко побачила – похорони були у церкві, ховали молодого хлопця, в кишені піджака якого родичі випадково побачили фото тітки Світлани. Такого наглого нахабства не змогли стерпіти односельці, бо славилась Світлана своїми недобрими здібностями давно, проте тітка (добра душа) не зважала на це і вважала вигадками. Вигнали тоді односельці Світлану з храму та побили. Вигнали і заказали повертатися додому. Дівчина сказала правду лише один раз – їй більше нікуди було повертатися, не було у неї дому.

Зі страхом чекала Євдокія на те, що прокинеться в образі Світлани. Зі страхом, бо так і не віддала Світлана свою душу, ширяла вона між світами, чекаючи поки прокинеться Господарка, аби надати їй силу. Немає місця на одній території двом босоркам. Хтось один мусить піти у Царство тіней. І Світлана або радше те, що в ній Пробудилося, явно туди не збиралася. Євдокія поглянула на дівчину і вперлася у важкий погляд. Нова босорка прокинулась, і її зовнішня трансформація просто волала про те, які сили пробудила нічого не підозрююча Євдокія.

З земляної підлоги піднялася істота, що віддалено нагадувала колишню Світлану. Мала вона довге начисто сиве волосся, настільки білосніжного кольору, що він сріблився у напівтемряві кімнати. А очі. На Євдокію дивились два бездонних озера – одне блакитне, а інше – начисто біле, крижане, зливаючись із кольором волосся. Такі разючі метаморфози не могли статися зі звичайною відьмою. Євдокія ще більш упевнилась, що відкрила ворота силам настільки потужним, що вони поглинуть її, як тільки Перетворення дійде до свого завершення. А цього ніяк не можна допустити.

Євдокія кинула швидкий погляд на банячок, що стояв на столі, а тоді перевела погляд на Світлану. Та перехопила її погляд і посміхнулась.

- Ти нічого не зможеш вдіяти. Перетворення майже завершилось. – промовила вона задоволено тонким красиво поставленим голосом.

- Я не вип’ю його разом з тобою! – вигукнула Євдокія. – Ти підеш туди, звідки вилізла, потворо!

- А мені й не треба твоє Благословення. У мене вистачить сил вернути свою душу і без тебе. – Світлана швидко підійшла д столу, намагаючись зачерпнути горнятком залишки зілля.

- Ти підеш туди, звідки виповзла! – громовицею прокричала Євдокія.

Вікна в хатині з голосним ляскотом відчинились, всередину увірвався потужний вихор, змітаючи усе на своєму шляху та кидаючись пилюкою з гір прямо в очі Світлані. Та закашлялася, проте не припинила черпати зілля.