Вечорниці. П'ятдесяті роки двадцятого століття. Стара низенька хата тремтіла від гучних трелів скрипучого баяну і низького тембру баяніста Федька.
На солом'яній постелі сиділи дівчата з прядилами в руках і сумно підтягали за Федьком.
Шуміла ліщина, як сі розвивала,
Плакала дівчина, як сі віддавала.
А другі дівчата ше будуть гуляли.
Мені молоденькій рученьки рученьки зв'язали
В іншому куті подалі від гарячої кухні ґелґотіли хлопці моргаючи дівчатам. На відміну від красивої половини людства, вони байдикували. Мірялися силами на руку, травили воєнні байки і, авжеж, розпивали пляшку перваку. І тільки Василь сидів підпираючи дверцята шафи, яка не закривалася, відмовлявся від чарки. Він вправно встромляв шило у ґуму, протягуючи шовковий шнур. Шив кірзаки (кірзові чоботи) на замовлення. А ще його очі наче прилипли до Василини. Невисока, худенька, світловолоса. Майже не їла, не тарабанила з іншими дівчатами... тільки, знай, моторно пряла свою пряжу. Он, уже другий клубок домотала. Нічого в ній не було особливого. Та його груди розпирало від бажання закутати її босі ноги у теплий кожух.
Дівчина давно помітила його погляд з-під чорних густих брів. Кожного разу, коли їх очі зустрічалися, її серденько пропускало удар. Та вона давно заборонила собі навіть мріяти про таке. Більшість хлопців, які до неї залицялися хотіли лише одного. І потайки насміхалися з неї. Женитися авжеж ніхто не збирався. Бідота гола боса. Хто таку візьме?
Ближче до середини вечора хлопці посмілішали, аби не сказати понапивалися, і почали кликати дівок до танцу. Дрібненькі вікна заслонив мороз ховаючи від решти цікавих очей (читай пліткарок) молодь.
- Ти що, на Василину вітріщивсі? - штовхнув Василя під бік найліпший колєґа. І перший парубок на селі. - А як же Параска?
- Ромцю, йшов би ти... гуляти з дівками.
- Та я вже нагулявсі. - повтирав вуса. - А ти Васильку не будь дурним. У Параски ґрунт який великий. Поле, коні, худоба. Бахури оженутсі і підут у світи. А то всьо тобі лишисі. - він зробив паузу чекаючи коментарів від друга. Та той вперто шив свої кірзаки. - А у Василини шо? - не витримав і продовжив - Четверо дівок невідданих? Балакают, стара Їлена їх від різних хлопів мала. Та й су хатину їм поклав голова колгоспу. Бо вона Василинину з ним нагуляла.
- А ти відки всьо знаєш? - не втримав Василь. - Шо, свічку тримав?
- Нені розказували... А ти думай Ваську, думай. - і піднявшись, пішов у танець.
А Василь продовжив свою справу міцно стискаючи зуби. І чого це всі тичуть йому цю Параску? Мама, як наймиласі, лише до неї відправляє. Та й не було у него з нею нічо. Раз провів додому, коли йшли з церкви. Нє, дівка файна. Висока, струнка з довгою каштановою косою. Але гонору в неї скілько, шо аж страшно підійти. І погляд такий тяжкий... Відьомський.
#2858 в Любовні романи
#648 в Короткий любовний роман
#75 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 06.10.2024