Розділ 2. Незамінний працівник

Ярослав

Це кінець.

Якщо зараз якась скотиняка додумається сфотографувати мене з цим клятим бюстгальтером на голові, моїй репутації буде кінець.

Стримано видихаю, однією рукою міцніше притискаю дівчину до себе, а другу відпускаю, щоб дати їй змогу нормально приземлитися на ноги.

І одразу здираю з голови цю кляту ганчірку.

Ох, Мількевич, якби ти тільки знала, як же я тебе ненавиджу.

Дівчина перелякано кліпає очима й знов починає гикати.

Дідько.

Терпіти не можу таких боягузок.

Начебто ж розумна, займає не абияку посаду, мало того, справляється з доволі складними завданнями, а як не гляну на неї, одразу починає трястися. А тепер ще й гикає.

Впихаю їй у руки її клятий фіолетовий ліфчик, прибираю руку, відпускаючи, й розвертаюся до доріжки.

Стільки зайвого часу витратив, ще й клоуна з себе зобразив.

Краса!

Прямую до парковки, але за кілька кроків зупиняюся.

Розвертаюся.

Дівчина так і стоїть біля драбини, наче мішком із пилом прибита.

— Ти що, вирішила залишитися тут? — питаю, ледь стримуючи бажання накричати.

У відповідь лише махає головою.

— То ходімо, відвезу тебе додому.

А про себе додаю, що заодно трішки розпитаю.

Пора вже нарешті дізнатися, якого біса ця дурепа опинилася в моєму номері, в моєму ліжку, ще й гола.

У тому, що між нами нічого не було, я був впевненим на всі сто. Не через себе. Через її реакцію. Адже жінки після гарячої ночі так себе не поводять.

Поки ми йдемо до стоянки, я відправляю повідомлення своєму юристу з коротким описом проблеми, яку нам доведеться вирішувати найближчими днями, та назначаю зустріч в офісі.

Добре, що сьогодні неділя й державні установи не працюють. Це дасть нам хоч якийсь час на підготовку.

Хоча я навіть уявити не можу, що саме можна зробити в цій ситуації. Втім, юристи на те і юристи, щоб гребтись у подібних проблемах.

— Сідай, — коротко наказую дівчині, а сам йду до місця водія.

Заводжу машину, відкриваю рота, щоб почати розмову, й беззвучно закриваю назад.

Як би це смішно не виглядало, я дійсно не впевнений, що правильно пам’ятаю її ім’я. Всіх інших начальників відділів пам’ятаю, та й просто більшість робітників офісу пам’ятаю, адже їх не так вже й багато. А от саме її — ні.

От не дарма мені завжди здавалося, що відділ аналітики — то якісь невидимки.

Наче й відділ є, і питань із зауваженнями особливих до нього в мене ніколи не було, все завжди виконується вчасно та на високому рівні, але водночас ніби відділу й нема.

Знов намагаюся зосередитись та пригадати ім’я.

Наче Руслана. Чи Олександра. Євгенія? Єдине, що точно пам’ятаю, це наявність співзвучності з чоловічим іменем. Ну і що точно — не Ярослава. То б взагалі було смішно таке забути.

— Як ти потрапила в мій номер? — все ж вирішую не ризикувати з ім’ям.

Здається я вже називав її Русланою, але за цією метушнею не пам’ятаю реакції дівчини.

— Я не пам’ятаю, — ледь не плаче у відповідь.

Дивна відповідь, і я б нізащо їй не повірив, якби й сам не мав таку ж проблему.

Якісь шматки спогадів прослизають, але вони уривчасті та здаються геть не зв’язаними між собою.

— Припустимо, — продовжую, не знижуючи градус суворості голосу. — Тоді що ти робила в цьому готелі?

— Я не пам’ятаю, як туди потрапила, — наче сердитий хом’як сопить дівчина. — Я правда нічого не пам’ятаю з учорашнього вечора. Йшла до подруги, а далі все як у тумані.

Начебто й не бреше, але відчуваю, що в останніх словах щось не те.

Тому вирішую зайти з іншого боку.

— Але Марину, мою дружину, ти знаєш?

— Звісно, що знаю, — здивовано повертається до мене дівчина. — Ви ж на кожний корпоратив разом приходили. Та її кожен співробітник офісу знає.

— Ти бувала на корпоративах? — Тепер вже я здивовано вигукую та повертаюся до неї.

Проте одразу відвертаюся, не бажаючи через неуважність кудись не туди заїхати.

Водій я непоганий, але враховуючи обставини та мій теперішній стан, краще більш пильно слідкувати за дорогою.

Відповідь моєї начальниці відділу аналітики вчергове ставить мене в тупик і заставляє знов замислитися над тим, що я багато чого не знаю про свою власну компанію.

І цим, скоріш за все, скористалася Марина.

Тож, окрім залучання юриста по справі розлучення, не завадить залучити ще й аудиторську службу, а також перевірити всіх працівників. А то раптом мене ще десь якийсь сюрприз очікує.

До кінця шляху декілька разів роблю ще спроби допитати дівчину, втім все марно. Гикає, трясеться, заїкається з переляку, але вперто твердить, що нічого не пам’ятає.