Розділ 15.2. Несподівані девіденди фіктивного шлюбу

— Таке рішення нашого начальника, Романа Олексійовича. Чому ми тут зараз сперечаємося? Ми все одно не маємо жодного впливу, — спокійно відповіла Наталія.

— Але ж документ про передачу права власності ще не підписано, чи не так? — Дмитро знову звернувся до юриста.

— Ні, — погодився той. — Тут рішення за пані Ольгою. Але я б радив підписати.

Я знову подивилася на документ.

Двадцять відсотків.

Мені.

Роман справді це зробив.

Але чому я дізнаюся про це тільки тепер?

— Ольго Максимівно, вам краще відмовитися, — процідив Дмитро, обпалюючи мене поглядом.

— Дмитре Вікторовичу, — крижаним тоном промовив юрист, — вам краще помовчати.

Інші керівники відділів теж косо поглянули на Дмитра — зовсім несхвально. І хоч у них теж були сумніви, його поведінка їм явно не подобалася.

— Я лише кажу, як буде краще для компанії, — уперто кинув він, сідаючи на своє місце.

— Ви вже сказали, — відрізала Вікторія. — Ми вас почули. Але рішення не за вами. І не варто тиснути на Ольгу.

— Я не…

— Досить. Вона має повне право обійняти керівну посаду в компанії. Подобається вам це чи ні.

Дмитро кинув на неї роздратований погляд, але цього разу промовчав.

Я ж продовжувала дивитися на документи.

Може, краще відмовитися?

Відмовлюся — і все повернеться на свої місця.

Дмитро стане керівником. Компанія продовжить працювати. Я повернуся до своїх справ. Ніхто не буде дивитися на мене так, ніби від мого рішення залежить майбутнє всіх цих людей.

Це було б найпростіше.

І, мабуть, найрозумніше.

— А якщо я погоджуся? — запитала я.

Юрист не змінився в обличчі, а спокійно відповів:

— Тоді ви підписуєте документи. Після завершення процедури стаєте власницею двадцяти відсотків компанії та очолюєте її на час відсутності Романа Олексійовича.

— На час його відсутності?

— Саме так.

Я на мить заплющила очі.

А якщо він не поверне пам'ять?

Це питання я не вимовила вголос.

Але воно й так зависло в повітрі.

— А що буде, коли Роман повернеться? — запитала я.

— Це вже залежатиме від його рішення та корпоративної структури. У будь-якому випадку саме за ним останнє слово. Але ваша частка залишиться вашою.

— Навіть зараз? Коли він втратив пам'ять? — вхопився за цю думку Дмитро.

— Так, — обережно відповів юрист. — Навіть зараз. Хоча його рішення можна оскаржити в суді, якщо буде доведено його недієздатність.

Та, здається, слова про суд і недієздатність Дмитро вже не чув. Зате він добре почув, що останнє слово залишалося за Романом.

— Я хочу поговорити з Романом.

Ну звичайно…

Його ідею скептично сприйняли не тільки я, а й усі інші.

— Про що саме?

— Про посаду керівника і про ці двадцять відсотків.

— І на що ви розраховуєте? Він нічого не пам'ятає.

— А чи справді це так?

— Що? — я не стримала нервовий смішок.

Боже... Це абсурд...

— Це вже занадто, — кинула Вікторія й інші з нею погодилися.

— Ніхто, окрім вас… пані Ольго, з ним не бачився після аварії. Все, що ми знаємо, — це лише з ваших слів.

— Це не так, — втрутився юрист. — Пані Ольга передала мені медичну довідку, завірену лікарем.

Дмитро вмить розгубився.

— Ну… добре, — здався він. — Але я все одно хочу з ним поговорити. Він же не втратив здоровий глузд? Він зрозуміє, що це помилка, і зможе її виправити.

Хм… Можливо, Роман і справді поспішив і зробив помилку…

А можливо…

Можливо…

Якщо чесно, я й гадки не мала, що стояло за його рішенням. Звідки в нього в голові взагалі могла взятися така ідея — віддати фіктивній дружині частку своєї фірми в двадцять відсотків?

— Я так розумію, сьогодні ви нічого підписувати не будете? — запитав мене юрист.

— Я…

— Ні, — вигукнув Дмитро за мене. — Спочатку ми навідаємося до Романа. Поки ми з ним не зустрінемося, ніяких підписів.

Послати б його куди подалі…

Насправді я могла просто плюнути на його думку. Роман уже все вирішив, ще до аварії, і мені залишалося лише покластися на його рішення.

Але я все ж захотіла перестрахуватися.

Перевірити, чи не передумає він. Хай навіть у такому стані.

— Добре, давайте з'їздимо до Романа, — погодилася я.

— Як скажете, — в своїй спокійній манері відповів Павло Дмитрович. — Подзвоніть мені, коли приймете рішення.

— Дякую.

На цьому ми розпрощалися з паном Павлом.