Розділ 16

До обіду тільки й займаюся підготовкою до поїздки боса. Світланка спритно перекинула на мене майже все. У неї інша місія. Супроводжувати його Величність.

А я що? Я не скаржуся. Нехай їдуть. Помахаю їм стільцем у вікно. Хоч би не впустити на голови, а то хіба мало. Раптом від щастя здригнеться рука.

Якщо що, у мене при вигляді Артура постійно щось тремтить або бісенята смикають за язика - не здаватися, хоробритись. Як би там не було, не показувати слабкість.

Зате Світланці можна все. У неї ж три нових комплекти білизни.

Ой, допустила помилку. Замість імені в документі написала “збочений гад”. Швидко виправляюся. Далі копіюю текст і вношу різні дані наших останніх клієнтів.

На столі Світлани спалахує червона лампочка. Це значить, бос викликає до себе і справа термінова, не хоче виходити або витрачати дорогоцінний час на телефонний виклик.

Головна з нас помічниця біжить, мало не вистрибуючи зі спідниці з розрізом.

- Я тут, Артуре Тагіровичу!

Теж прислухаюся. Раптом і мені перепаде, чого доброго. Що навряд чи. Навіть не мрію, тихенько сиджу третю годину не відриваючи рук від клавіатури. Поки деякі в телефоні ведуть активне життя, хіхікаючи час від часу.

- Подзвонив Михайло. У нього все готово для філій. Ти або Дарина, терміново йдіть до нього, заберіть папку. Він все підготував.

Михайло - головний нотаріус з відділу приватних клієнтів. Він контролює всю корпорацію Крамера за своєю частиною. Цілком собі приємний дядечко, близько п'ятдесяти років. Неприємне теж є - особиста помічниця. Вона ж подружка Свєти.

- Дашо, ти все чула? - випливає колега з кабінету начальника.

- Так, - киваю, продовжуючи вносити необхідні дані.

- Потім продовжиш. Прямо зараз ноги в руки та біжи на перший поверх до кабінету Михайла Семеновича. Бос казав, що він вже чекає.

- Гаразд, сходжу.

Якраз і в туалет захотілося. Та й ноги треба розім'яти. Покірно за звичкою на вихід прямую.

Тим паче напрямок знаю. У кабінеті Михайла на першому поверсі один раз довелося побувати. Тож я спокійна. Бос дав завдання. Ніхто мене не обдурить, аби підставить, як сталося з підвалом.

Проходжу по коридору до сходів.

- Даринко! - ззаду окликає знайомий голос.

Повертаюся з щирою посмішкою. До мене поспішає чергова з технічного персоналу. Та сама співробітниця, яка витягла з підвалу. Ми потім ближче познайомились. І я отримала обіцяну екскурсію, де що знаходиться.

- Я вас не помітила, Людмило. Спина ще болить? - питаю, пам'ятаючи, що минулої зустрічі жінці нездужало.

- Та краще вже, - відмахується. - Лікувалася на вихідних. А ти куди збираєшся?

Не зрозумію, навіщо питає, але незручно зовсім промовчати. Єдина людина, не рахуючи заступника боса, хто дружелюбно зі мною спілкується.

- Мені треба на перший поверх. Відправили в кабінет до Михайла Семеновича.

- Я ж чого питаю, - Людмила підходить до сходів і визирає вниз. Потім тихіше пояснює далі: - тут крутиться неподалік одна зі зміючок. От чого їй не сидиться? Туди-сюди носилася сходами. Прогнала мене. Наказала потім прибиратися. Начебто вона тут начальниця. Така пихата дівка!

- Дякую, Людмило. Пізніше зазирну до вас, пригощу смачним печивом.

Та... розвертаюся від сходів у бік туалету. Не можу терпіти. Думала, швидко зганяю і потім. Краще зараз, а то з ноги на ногу переминалася, слухаючи добру жінку.

Після туалету злюся, що Свєтка геть нахабніє. Вона посилає мене. Подружки її - Людмилу. Ніби ми гуляємо, а вони, ділові красуні, працюють. Більше прикро через співробітницю, з якою трохи подружилася.

Повертаюся з порожніми руками у приймальню. Свєтка червоніє, почувши, що їй доведеться йти.

- Якщо не підеш, тоді половину завдань у мене забираєш, - погрожую знахабнілій колезі. - Пам'ятаєш, бос дозволив використовувати кобру? От прихоплю з собою, познайомлю.

- Ой, ну досить. Сказала б відразу, а то обурення піднімаєш.

Кривлячись, Свєта з високо піднятою головою залишає приймальню.

Зараховую ціле очко на свій рахунок боротьби за справедливість. Так їй, білявій гадючці. Теж мені, командирка знайшлась.

Переходжу далі до завдань. Вони мене хоч якось відволікають від хвилюючих думок. Що відчувають вагітні? Коли у них живіт виростає? Скільки триває нудота і підвищена дратівливість?

Невдовзі за спиною різко гримають двері. Залітає охоронець і проноситься повз мене до дверей кабінету начальника. Нервово стукає. Після дозволу заглядає.

- Артуре Тагіровичу, у нас надзвичайна ситуація! - охоронець мало не кричить на емоціях. - Ваша помічниця впала зі сходів! Жива, але пошкодила ногу!

У приймальню вибігає бос. Його приголомшений погляд спочатку падає на мене, потім повертається до порожнього крісла Світланки.

- У цьому офісі хоч день пройде спокійно? Вона ногами розучилася ходити, чи що?! - лається начальник, і стрімко крокує на вихід.

Я вибігаю за ними.

Хочу зрозуміти, що сталося? Світлана ж тисячу разів стрибала на підборах тими сходами. Замріялася, чи що, яку білизну заради боса першою надягати?

- Ми в тому місці виявили розлиту олію, - продовжує охоронець доповідати. - Вже розбираємося. Місце непросте, саме та невеличка ділянка камерами не проглядається. Михайло Семенович вже викликав швидку.

- Розбирайтеся швидше. Знайти, хто розлив! Оштрафувати і звільнити сьогоднішнім числом. Ще не вистачало тримати таких бовдурів! - висловлюється Артур командирським голосом.

Весь офіс якось швидко дізнався, що сталося. На першому поверсі вже зібралося чимало приголомшених новиною співробітників. Світлану поклали на диванчик до приїзду лікарів. Поруч одна з подружок. Іншої не видно. Але мені й не до неї.

Побачивши боса, Світланка жваво стрепенулася.

- Зі мною все гаразд! Не треба лікарів! Я можу з вами їхати у відрядження. Чесно, можу! Дивіться, як я…

Хотіла піднятися, але тут же заохала. Охоронці повернули на диванчик.