Розділ 14

Даша

- З тобою певно щось не так, - хитає головою Таміла, спостерігаючи за тим, як я тішуся банці баклажанчиків.

Ми зустрілися з кузиною в суботу. Прогулялися по крамничках, більше вона тягнула мене всюди заходити, намагаючись розважати балачками. Сукню не стала собі купувати. Багато грошей я не можу брати у батьків. Сама ще не заробила. Тому взяла необхідне - сорочку і спідницю на зміну для офісу.

От як отримаю зарплату, тоді, може, і новенькою сукнею розбагатію. Артур начебто тиран, але не жадібний. Оклад мені призначив зовсім не стажерський.

Гаразд, нехай буде щедрий тиран.

І переймався ще через мене в ресторані, чим сильно тоді здивував. Вже думала, на співчуття він взагалі не здатний.

- Ти маєш рацію, зі мною справа погана, - підтверджую, гірко зітхаючи. - Напарниця по приймальні зуб заточила. Подружки їй допомагають. Ну а бос, це ж друг нашого Алекса, той ще нахаба. Вигнав би, та перед Алексом, мабуть, незручно.

- І що йому не подобається? Ти хіба не справляєшся?

- Намагаюся взагалі-то, - трошки брешу, в перші дні намагалася навпаки, щоб вигнали. - Не знаю, що йому треба. Я навіть мріяла там залишитися працювати. А тепер зрозуміло, проженуть і забудуть про мене через два місяці.

Дехто і раніше забув, що став у мене першим чоловіком.

- Все одно не здавайся, - підтримує кузина. - Покажи їм там, щоб нервово тремтіли, - розмахує кулаком.

- Поки те, що показувала, не найкраща вистава, - пригадується ресторан зі звільненням шлунка над унітазом. - У мене ще страшна хвороба з'явилася. Раніше любила тортики, тістечка. Тепер від крему нудить. Частіше хочеться їсти, але й відвернуло від багато чого. Ох, лихо. Нещастить взагалі. Напевно, доведеться відвідати лікаря. Та ти не бійся, це начебто не заразно. Бо у всіх все гаразд, то лише я чомусь мучуся.

Відсуваю від себе тарілочку з Тірамісу. Очима хочу, але раптом не полізе. 

- І давно це у тебе…

- Тамі, почекай, - перериваю кузину.

Біжу до бару, прошу відкрити мені баночку. Повертаюся задоволена. Баклажани мені останнім часом лізуть завжди.

Відразу ж закидаю в рот повну ложку. М-м... насолода. Нарешті добре мені.

- Даш, ти мене лякаєш, - ошелешено тягне кузина. - Я твоя сестра і найкраща подруга. Знаю все про тебе! Ти любиш Тірамісу, а зараз відмовляєшся. Позеленіла, коли ми духи вибирали. Хоча вони, з тих, що ти не одноразово раніше нюхала.

- Душно там було, - знаходжу виправдання.

- Щось я не помітила, - пересмикує плечима вона. - Які ще симптоми?

- Ти як мій бос нападаєш!

- О-о... а казала тиран безсердечний.

Не звертаю увагу на жартики подруги.

Хм-м... замислююся, щось ще має бути…

- Бажання впустити шафу на колегу, рахується?

Таміла сміється. Каже, що, якщо не відчепляться від мене, незабаром сама прийде, і цю стерву зі сходів відправить літати. Вона знає, що я не наважуся. Але так було раніше. Зараз же я подорослішала. Хоча все одно найчастіше вибираю в собі замикатися…

- Ну ти подумай ще. Піду поки поміняю прокладку.

Кузина разом з сумочкою поспішає в туалет. І тут я починаю рахувати, коли у мене також мають піти місячні…

У мене нерегулярний цикл, то я не панікую, коли є невеличка затримка. Комусь дістаються ці дні раз у три, чотири, п'ять тижнів. У мене ж і до шести тижнів інколи доходило. Але все одно вже більше пройшло. За вісім тижнів перевалило. І ніяких натяків досі. А я зі стажуванням так замоталася, що й вилетіло з голови.

- Тамі, я знайшла ще симптом! Місячні на два тижні затримуються, а може й більше, - приголомшую її, коли повертається.

Кузина скрикує та випиває залпом склянку соку.

- Очманіти! Костя взагалі не виглядає, як той, хто готовий стати татусем.

- А до чого тут Костя? Адже місячних немає у мене.

- Дашко, ну ти зовсім вже як маленька? У вас було чи ні?

Здригаюся. Приростаю до стільця.

- Б-було, - ледве губами ворушу від поганого передчуття.

Та й обман дуже тисне, ми ж раніше нічого одна від одної не приховували.

- Отже, тримайся. У тебе всі є симптоми, - Тамі, округлює багатозначно очі, робить паузу, і повідомляє: - Ваше «було» могло отримати продовження. Згадай, що кузини розповідали? У тебе збігається з вагітністю!

Здається, у мене вся кров з голови опустилася до ніг. А серце провалилося під ребра. Грім лунає тихіше, стеля м'якше падає. Ніж почути, що є ймовірність для продовження... з босом.

- Вони казали про огірки, - найдурніше згадалося.

- Мені здається, у всіх по-різному. Моя мама божеволіла від солоної полуниці. Насипала в банку з полуничним варенням сіль, перемішувала і насолоджувалася.

- З першого разу не могло…

Мій мозок вперто не хоче приймати такий неймовірний діагноз. Цього не може бути. Ні-ні-ні. Тамі любить все перебільшувати. 

- Тоді ти розмовляєш зі стільцем, - показує на себе. - Саме так я з'явилася. Мені мама розповідала. Вони зустрічалися з татом дев'ять місяців, потім він зробив романтичну пропозицію. Тієї ночі вони залишилися вдвох. Ну і... ось вона я, з першого, як то кажуть, пострілу. Дашо, ти чого? Наче заплакати зібралася?

- Р-розчулилася, - очі витираю серветкою.

Навіть порівнювати нічого. Батьки Таміли і я, халепа ходяча. З першим зустрічним. Без побачень. Без пропозицій. Але ж постріл був!

Ой, матуся рідна. Про що я тільки думала! Закриваю руками обличчя.

- Тільки не впадай у паніку, сестро, - схвильованим голосом просить кузина. - Зробимо тест. А потім Костю за шкірку і не відкрутиться. Алекса попросимо вплинути, якщо що. Ну він такий, що швидко розбереться…

- Нікого не просимо! Тест перевіримо і все!

Терміново залишаємо кафе. Я з банкою в руках, ще й ложку від розгубленості прихопила. Йдемо в найближчу аптеку. Обидві соромимося. Потім Таміла вирішується, вона ж старше на рік.

Беремо відразу декілька. З тестами приходимо до мене додому. Пощастило, що мама з татом якраз в гостях у батьків Таміли. Отже, є час розібратися.