Розділ 13

Артур

Сам не розумію, чому завівся в машині. З водієм ми знайомі давно, він працює у мене із заснування першого офісу. І той здивовано поглядав, боячись зайвим словом підкинути палаючий сірник.

Можна списати, що нервував перед зустріччю. Все-таки велика корпорація нерухомості. Супровід всіх їх юридичних справ обіцяє солідний прибуток. Але і це не виправдання. Вже минули часи, коли я починав і готовий був бігати за кожним клієнтом. Зараз на нас працює репутація, сотні задоволених корпоративних об'єктів. Самі просяться до нас.

Дарина всьому виною. Звісно ж, вона!

Ну що за нестерпне дівчисько? Весь офіс поставила на вуха. З моїм заступником миленько щебетала на задньому сидінні. Зі мною вона, зазвичай, крізь зуби говорить. І Андрій ще, теж мені, мало не заліз на неї. Дорослий чоловік! Не бачить, чи що, яка вона ще маленька?

Тим часом тривають перемовини. Моя друга помічниця поряд тихо сидить. Що треба записує, за моїм кивком гортає слайди на екрані. Причепитися поки нема до чого. Тримається відмінно як для першого разу.

- Тож увесь ваш головний біль ми із задоволенням візьмемо на себе. Будь-які перевірки, дозволи, консультації, спірні проблеми з клієнтами. У нас є всі фахівці, щоб забезпечувати повний пакет вашого спокою, - пояснюю власнику корпорації і його заступникам.

Далі вступає Андрій, показуючи на таблицях, що охоплюють наші послуги, і чому невигідно тримати ставку юриста. Переконливо дає зрозуміти, що такі особисті юристи в минулому, вони дуже мало можуть вирішувати. Зараз всі довіряють великим юридичним структурам з широким спектром послуг.

Помічаю, що один із заступників майбутнього партнера-власника начебто слухає, але очі його не на екрані, а хижо бігають по моїй помічниці. То Андрій геть знахабнів задивлятися на неї, тепер цей носатий з віп-клієнтів.

Кошуся очима на Дарину. З легкою усмішкою вона вникає в усе, тримається розумницею. Але піджак я б на ній застебнув! Нічого всяким замам обмацувати поглядами дівчину.

Після укладення угоди піднімаємо келихи. Дарина лише намочила язик. А помічниця партнерів потягнулася за другим келихом. Ну, по ній помітно, що не ромашечка. Така, що знає собі ціну, троянда. Не те що рум'яна квіточка поруч зі мною.

І я цю квіточку того ... Дідько, ну нащо так невчасно згадується!

Приносять десерти для наших помічниць. Дівчата ж люблять солоденьке. Чоловіки беруть собі лише міцну каву, далі невимушено спілкуємося.

Як раптом Дарина підносить серветку до губ і до мене повертається бліда-бліда. А погляд такий переляканий, як у оленятка.

Роблю знак Андрію - терміново розважати після угоди офіційно наших віп-клієнтів, переводячи увагу на себе.

- Що сталося? - нахиляюся до помічниці.

- Чогось мені недобре. Десерт занадто солодкий і жирний, - ледве вдається розчути тоненький голосок через серветку, якою вона рота затискає.

Доторкаюся до її руки, холодна долонька, трясеться.

- Ненадовго залишимо вас, - кажу в першу чергу клієнтам.

Витягаю Дарину зі стільця і проводжаю до туалету. Вперше так поводжу себе на важливих зустрічах. Але що було робити? Чекати, поки вона впаде в непритомність?

- Незручно, вибачте... Раптом пройшло б саме?

- Вмийся, віддихайся. Якщо ні, то я їх засуджу. Від якісних десертів люди не бліднуть.

Дарина збентежено киває і пірнає за двері.

Стою, думаю, перевірити її або сама повернеться?

- Ти там як? Вже легше? - стукаю.

- Так-так, ви не чекайте на мене! Скоро буду!

Добре. Повертаюся до столу. Помічниця клієнтів повністю з'їла десерт. З нею все пречудово. Роза квітне, мені спокусливо посміхається, ще пару ґудзичків розстебнула на блузці. Вона б і добавку ще проковтнула.

Чому тоді Дарина скаржилась? І я ж бачив по ній, не вигадувала. Хіба блідість можна хитрістю на себе напустити? До десерту вона розрум'янилася, здавалась бадьорою.

До чого ж з нею непередбачувано зв'язуватися.

Після зустрічі і підписання контракту з усіма супутніми доповненнями, на мене чекав ще один ефект несподіванки...

Виходимо з ресторану. Я Дарину не відпускаю. Їй полегшало. Після туалету ожила, до десерту більше не торкалась і непритомністю не лякала. Та все одно додому її закинемо. Комусь адже треба допомогти молодшенькій кузині Алекса. З нею таки щось не те. Хвороба незрозуміла. Хоча б взяти…

- Добрий день! Дашо, це тобі, - привітавшись з усіма, до нас підходить хлопець зі скромним букетом тюльпанів.

Він мені відразу не сподобався. Якийсь сморчок. Оченятами бігає, прямо не дивиться. Захоплено витріщився на мій годинник більше, ніж на дівчину.

- Дякую, Костю, - Дарина приймає букет у сморчка. - Артуре Тагіровичу, сьогодні я зі своїм хлопцем хочу прогулятися. Підвозити мене не треба. До побачення.

Ми з Андрієм і водієм прощаємося кивком.

- Ну зрозуміло, така вродлива дівчинка, то й хлопець є, - висловлюється водій.

Що зрозуміло йому?!

Куди дивився цей рогатий сморчок, коли його дівчина переплутала номер? Та він сам повинен був не відходити від неї ні на крок. Сам, чорт забирай, домогтися, щоб отримати її квіточку. Не тягнути, а швидше нападати. Завойовувати!

Мені от нічого не зрозуміло.

Але те що хлопець існує, доводиться визнати. Сморчок, а не хлопець. Важливе уточнення!

- Шкода, я тут подумав, ми б могли цікаво час провести, - з жалем тягне Андрій.

- Тільки ризикни! - зло гарчу я. - Мене друг попросив відганяти самців, на кшталт тебе. Тим паче, он, ще й справжній хлопець намалювався.

- А-а... ось воно що, - всміхається зам, ніби підколює. - Зрозумів, босе. Тоді краще стежте, а то чув, нотаріуси сперечалися після зборів, хто підкотить до неї першим.

Нехай сморчок стежить, так і хочеться заявити. Та я ж знаю, на нього надії немає. Доведеться допомагати йому, дурню рогатому.