Розділ 11/1

- А я тільки перейшла прибиратися на сходи, коли почула галас. Такі товсті стіни і міцні двері, що бувало й не дозовешься, - примовляє жінка, дивлячись зі співчуттям. - То ти випадково зачинилася, чи що? Шукала чогось? Адже сюди ніхто давно не заглядав.

- Я у вас новенька. Переплутала з конференц-залом, - не вивалюю всі неприємності.

Раптом вона буде не на моєму боці?

У цьому тераріумі довіри немає ні до кого. З таким-то нахабним босом, навіть не дивно.

Жінка з технічного персоналу хитає головою.

- Тобі треба через перехід потрапити на інші сходи. На другому поверсі знайдеш, за колонами. Потім відшукай мене, хоч покажу, де чого. А то так і будеш, бідолаха, блукати коморами.

- Дякую. Знайду вас обов'язково! - трохи відбігаючи, затримуюся. - Вас не просила ні про що Світлана, помічниця головного боса? Або її подруги-помічниці?

Жінка кривиться.

- Вони хіба просять? Тільки грублять і наказують. Зміюки противні, несуть себе надто!

Сподіваюся, жінка щиро про моїх колег відгукується. Тоді наша думка з нею збігається. Зміюки противні, скоро ми зустрінемося. Думали, позбавили улюбленого начальника від мене?

А він? Радіє, що я пропала? Авжеж. Бо навіть пошукати не спробував.

Всіх вас ще здивую!

Враховуючи, що я вважалася найбільш мирною і тихою з усіх моїх сімох кузин, у мене вселилося дещо розлючене та спрагле до помсти. Терплячість, вона ж не безмежна. Мені було страшно перебувати закритою в підвалі. Хіба вони про це подумали?!

Проте і довести поки не зможу. Ці підступні дамочки спритно відбрешуться, мене ж у всьому звинуватять.

Залітаю у справжній конференц-зал. Нехай з другої спроби, але я в нього потрапила.

Та звичайно, тут не переплутати. Величезне світле приміщення з сучасною обробкою. За столом розсілися з розумними обличчями начальники і заступники. Знайомі гадюки їм водичку подають. На чолі сидить сам незрівнянний Артур. Він згинає невдоволено брову, подається корпусом тіла вперед, і не зрозуміло, прибити мене хоче або помилувати.

- Дарино, ми думали, не дочекаємося матеріалів, які ти з флешкою забрала, - льодовий голос боса гримить по залу так, що всі замовкають і обурено дивляться на мене, як на злочинницю з осудом.

Свєтка з подружками причаїлися біля столу для роздачі напоїв. Ручки потирають, зі злорадними усмішками переглядаються.

- Перепрошую. Я була зайнята биттям офісних меблів, - кажу на своє виправдання.

Кхм-кхм... Здивовано по залу розноситься. Хтось навіть сміється.

- Дарина моя друга помічниця, вона у нас на стажуванні, - цідить для зібрання бос, повертаючись до мене: - багато побила? Шафу з молотком подарувати?

У людей за столом від подиву роти розкрилися. Не знаю, яким для них особисто є бос. Для мене він тиран і безжальний підбурювач.

- Всього три стільці, - чесно зізнаюся. - Дякую, але вистачить з мене на сьогодні. Наступного разу, можливо, це будуть не стільці, - навмисно на підлу трійцю дивлюся. - І дякую, Артуре Тагіровичу, що представили мене. Нехай я стажерка, але приємно відчути себе частиною вашої команди.

Артур з хитрим примруженням киває. Мовляв, відчувай, не розслабляйся, отримаєш ще.

- Цікаво вам знати про мене чи ні, - через перенесений стрес не можу заспокоїтися, тому продовжую: - про всяк випадок, повідомлю, що можу захищатися за допомогою кобри. Добрих людей вона не чіпатиме. А тих, хто заподіє мені зло,... обов'язково знайде. Що ж, приємно все-таки з вами працювати, колеги.

- Артуре Тагіровичу, мені не почулося? Вона нас коброю залякує? - перепитує один з начальників відділу, повненький чоловік з блискучою залисиною.

- А ти що? Злякався, Валеро? Не тільки дві справи завалив, ще й проявляєш слабкість на робочому місці? - грізно на нього наїжджає Артур.

- Та ні, я ні, лише запитав, вибачте, - затрясся підлеглий.

- Всіх інших теж стосується! - Артур по столу вдаряє кулаком. - Ще хоч найменша скарга від замовників. Справу будете мати зі мною або Дарининою коброю. Нам довіряють найбільші в місті корпорації, переводять чималі суми. Скільки повторювати, ми дорожимо репутацією! Зрозуміли тепер, навіщо мені друга помічниця?!

Присутні в черговий раз змінюють до мене ставлення. Зараз ось лякливо втупилися. Деякі навіть з повагою.

І ті, притихлі стерви, схопилися за голови.

Отож! Я тільки на вигляд тендітна й беззахисна. А як розійдусь, як доведуть паразити... то навіть можу назвати коброю мою маленьку ручну ящірку. Сама не знаю, навіщо це ляпнула. Ще більш дивно, як підтримав Артур. Не став ще більше топити в океані ганьби. Та трохи підняв мій статус в очах колективу.