Розділ 10

Даша

Я так і знала, що застрягти в ліфті, порвати колготи та проїхати зупинку, не обіцяє везіння моєму новому робочому дню. Саме так і сталося.

Залітаю червона й скуйовджена в будівлю юридичної компанії Крамера з однією лише мрією - швидко й непомітно поміняти в туалеті колготи на нові. Та натыкаюсь одразу ж на боса! От прямо з порога й на нього. Ще й охоронці на посту зареготали.

- Спізнюєшся, Дарино, - лукаво всміхається начальник, показуючи на свой платиновий наручний годинник.

Пощастило, що я ззаду порвала колготи, та він поки не помітив. Чомусь думається саме це в першу чергу, дивлячись на свіженького, у бездоганному костюмі боса. Відразу помітно, хто з нас не біг зупинку, захекавшись.

- Добридень. Винна, Артуре Тагировичу, - ввічливо відгукуюся, бажаючи йому в думках теж застрягти в ліфті та до роботи бігти, а не їхати з вітерцем на розкішному Бентлі.

Додому мене поки довозить службова машина. Відмовлялася, але водій попросив не підставляти його, адже сам бос віддав цей наказ. Вранці акція доброти Артура не діє, ледве встигаю добиратися в годину пік. Сьогодні трохи запізнилася. Аж на одну хвилину!

- Може, тобі потрібен особистий графік? - мружачись, явно для перевірки запитує.

- Більше не повториться, - обіцяю. - А у вас є для мене місце в іншому відділі? Раптом я там більше стану в нагоді?

- Це в якому ж? - підкидає брови Артур.

- У будь-якому іншому. Куди захочете, туди відправляйте. Впораюсь.

- Треба ж, яка ти, Дарино, універсальна. Досвіду нуль, зате стільки амбіцій. Навіть замислитись змушуєш, - чеше підборіддя, даючи надію.

- Подумаєте?

- Ні.

Артур обдаровує мене кам'яним поглядом, що не віщує ніяких змін на краще для стажування.

- А в архіві теж зайнято? Я б там ідеальний порядок навела і…

- Швидко на робоче місце, - непробивний бос махає на сходи.

- Зрозуміла, біжу-біжу.

Задом віддаляюся крок за кроком. На біг не схоже. Але у мене величезна стрілка ззаду на правій нозі від низу до верху.

- Ти знаєш, де листи для заяв, якщо щось не влаштовує. Користуйся, не соромся.

- Дякую за турботу, Артуре Тагіровичу! - дзуськи дочекаєтеся, про себе додаю.

- Чому задом йдеш?

Ну ось про все начальнику треба знати. Я читала інструкцію. Там не було пункту, яким місцем пересуватися.

- Щоб дякувати вам за місце на стажуванні довше, - добиваю чоловіка, він навіть ширше очі витріщив.

Артур думає, що я дивачка. Та що там, психопаткою вважає. Але я-то знаю, хто він. Отже, хто б ще казав.

Тільки-но бос відволікається, перестає тиснути пекучо-чорними очищами слідом, ковзаючи по моїх ногах і вище по спідниці, я повертаюся передом і кваплюся швидше-швидше до туалету. Там зачиняюся в кабінці. Дістаю нову пачку з колготами з сумочки. Знаючи себе, завжди ношу запасні.

Грюкають двері в туалет. Чується цокіт підборів. Включається вода в умивальниках, трохи заглушуючи жіночі голоси.

Прикладаю вухо до дверцят.

- Дівчата, я вам серйозно кажу, ця новенька мишка з ним спить, - впізнаю голос Світланки, повний відчайдушного драматизму.

- Не може цього бути!

- Ми бачили її. Вона взагалі повз смаку нашого Артурчика!

Подружки одноголосно підтримують.

- Все одно я не знаю, що ще думати, - скаржиться Свєтка. - Я бачила, як вона дивиться на нього, немов хоче стрибнути на шию та наплодити йому з десяток мишенят. А її блиск для губ? У Артура був такий же на комірі сорочці.

Гей, навіщо наклепувати?!

Не збираюсь я нікого плодити для Артурчика!

І стрибати ніколи йому на шию не буду!

Блиск для губ на комірі був точно не мій.

Та щоб у них язики відвалилися. Якщо я миша, то вони язикаті щури! Не хочуть зі мною дружити, ну то й не треба. Нехай тоді відчепляться злісні стерви.

Трохи що, відразу підозра, ніби сплю з їхнім босом. Та я б ніколи... гаразд, з цим “ніколи”, в моєму випадку, не беремо минулий час. І так дуже соромно, ще офісні пліткарки роздувають мою ганьбу.

Захотілося вийти та висловити все, що про них думаю. Ось зараз одягну нові колготи, і тоді вони отримають у мене. Поки далі прислухаюся до скарг Світланки.

- Ну як ще пояснити, що бос її не вигнав досі? - обурюється колега. - Я ж стільки засобів використовувала. Ви знаєте Крамера, він і за менше звільняв. Після кави стерпів і навіть гучний рознос не влаштував. Всього лише розподілив нам обов'язки. За помилки в документах звинуватив, кого думаєте? Не її! Але після розлитого чаю, чого тоді? Бос завжди від такого вибухає.

- Очманіти, очманіти, - примовляє одна з подружок.

- Артур Тагірович звільнив місяць тому за незграбність одного з помічників мого відділу, - пригадує друга подружка. - Пам'ятаєте, того хлопця з чудовими рекомендаціями, з досвідом в аналогічній компанії? Випадково зачепив горщик з квіткою, і той полетів на принтер. Все! Більше новачка ніхто не бачив. Бос вигнав його того ж дня. Тому що незграбним не місце в його найкращий з кращих компанії.

- Ну ось! А Дашку він нагородив додатковою перервою. Щоб я не робила, їй нічого.

Бідна Світлана, зовсім вже зневірилася.

- Треба підлаштувати щось ще. Самі подумайте, навіщо вона босові? Подумаєш, стажерка якась.

- Гаразд би ми, завжди на висоті. Стільки зусиль, усі вихідні в салонах проводимо.

- Не міг він з нею спати. Ну смішно ж. Куди їй до нас! Та все ж краще позбутися від новенької, щоб не вешталася під ногами. Якщо відразу цвіль не вивести, потім боротися з нею буде складніше.

Я ще й цвіль під ногами у колег!

Ну, я вам!

Вже переодяглася, вибігаю з кабінки. Бачу тільки, як зачиняються двері, що ведуть у коридор. Дамочки припудрили носи, перемили мої бідні кісточки та вирушили втілювати змову.

Але проблема, що начальник вирішив вже все для себе. Ще й бавиться, мабуть. Чекає, коли мене зжеруть його піраньї. А я-то постраждати можу ні за що ні про що.

Наздоганяю щурячу трійцю ближче до приймальні Артура. Все ніяк не можуть розлучитися, перешіптуються. Прямо відчуваю, як нові методи позбавлення від мене обговорюють.