Розділ 9

Артур

Після божевільного робочого дня приїхав до спортклубу Ярослава. Збирався хоча б тут перевести дух і скинути напругу. Але й того не дають. Алекс теж вирвався на тренування з сімейного гніздечка.

Займаємо з ним сусідні доріжки. Власник клубу, наш спільний друг, також приєднується. Коли ми приїжджаємо, він за можливістю кидає всі справи, і починає підстьобувати - швидше біжіть, не шкодуйте себе, вибирайте крутіше залізо. Тренер недороблений, ось він хто. Пощастило відвідувачам, що для них Яр власник мережі спортклубів, а тренерством у нього займаються навчені цьому люди. І тільки для нас персональні рекомендації від друга.

- Яре, відвали, - відганяю його від панелі на своїй доріжці. - Буду бігати по запорошених вулицях, аби до тебе не ходити.

- А я тоді за тобою буду гнатися, - регоче він, і махає на барі співробітникам, щоб нам оновили пляшки води.

- Артуре, як там моя кузина? Чув, стажування вже почалося, - як раптом Алекс знаходить час розпитувати про свою родичку.

- Ми домовлялись, я її взяв. Добре все, - бурмочу, щоб тему закрити.

- Ну що значить, добре? Їй подобається?

- Ще б у мене й не сподобалося!

Лаюся в думках. От навіщо він нагадує? Вона ж наді мною знущається! Хоча б увечері я повинен був про неї забути.

Дарина тільки робить вигляд слухняною помічниці. А варто заглянути в її великі трохи розкосі очі медового кольору, стає зрозуміло - бажає мені до біса провалитися. Затаїла образу, вважає мене злісним збоченцем. У той час як для інших, я найбажаніший чоловік. Ну що з цією дівчиною не так?!

Не подобається працювати на мене, хіба тримаю?

Та ні ж, Даринка береже незаплямовану репутацію. Доводить вередунка, часом лякливо реагує, а тримається все одно. Носик задирає догори. Якщо сподівається вивести мене з себе жіночими витівками, то даремно намагається.

Втім, вона й так домоглася того, що я скаженіти починаю, думаючи про неї. Гірше того, наша ніч не забулася. Хоча і пора вже. Про інших я швидше забував.

- Гей-гей, ти куди розігнався? - Яр нахиляє голову, заглядаючи на панель тренажера. - Ти біжиш у два рази швидше, ніж я тобі підкрутив!

- Хочу і біжу. Мені саме так подобається, - відмахуюся від уважності друга, і швидкість зменшувати не збираюсь.

З такими питаннями, ноги самі біжать, як ніби втекти намагаються.

Шкода, з бігової доріжки далеко не подітися. Та й від Алекса, який вирішив цікавитися долею молодшої кузини, теж швидко не позбутись.

- Моя мама казала, що ти взяв Дашу особистою помічницею. Вся родина в курсі справи від тітки. Чому особистою? Тобі мало тієї, білявочки з формами?

- Алексе, ну що за питання?

Нервово відкручую пляшку води, п'ю, обливаюся. Відчуваю себе, як на допиті. Терпіти не можу, коли стосується безпосередньо мене. Зате чудово себе почуваю, коли сам проводжу допити.

- А чому це тебе настільки напружує тема моєї кузини?

- Ого, як занервував. Пульс підскочив, - Яр тицяє на панель, стежить, як ніби більше нічим зайнятися.

Трясця!

Швидко зіскакую з доріжки. Не можна мене настільки відстежувати.

- Все, я розім'явся. Переходжу на силові, - машу їм.

Алекс переходить зі мною. Ненадовго тільки Яр відлучається, покликали з якоїсь термінової справи.

- Ти не відповів. Навіщо Дашку взяв відразу в помічниці?

Навіщо-навіщо... ото причепився!

- Вона ж буде не одна. Свєта з досвідом теж залишається у приймальні. Я розсудив, що для твоєї кузини буде корисніше бачити весь процес. Через мою приймальню проходять всі відділи, то як би варишся одночасно у всьому. Відмінний досвід на майбутнє, вже повір мені.

Алекс розуміюче киває. Навіть дякує мені, що я не закинув її куди-небудь на побігеньки до невеличкого відділку. Ну я відмахуюся, мовляв, не варто дякувати, з доброти ж душевної допоміг.

Насправді, причина інша.

Як відмовити різко другу, я думав-думав, але не вирішив. Залишалася велика ймовірність, що Дарина тоді поскаржиться на мене. З її слів, звісно, вийде, що я безжально накинувся на беззахисну дівчину. Прибрехати вона вміє, це я вже зрозумів.

Тоді прикинув, куди студенточку на практиці посадити у себе? Ще й так влаштувати, щоб язиком не тріпалася, не забруднювала мене в очах колективу. У мене ж вони, ух, команда. Трохи що, прибіжать до мене першому - здадуть. Але дорогою можуть і з іншими поділитися.

У моїй приймальні Дарина майже перед очима. Так я зможу краще її контролювати. Само собою, я бачу, що Світлана взагалі не в захваті. Та я їй плачу, нехай не забуває це.

Та й не в моїх інтересах, щоб Дарина заводила подруг у моєму офісі. Знову ж таки, забудеться, і давай про все новим подружкам розпатякувати.