Розділ 8

Незабаром доводиться знову потрапити до кабінету начальника. Даремно Світланка мене підставила, ох, даремно. Носити тацю, коли руки тремтять, дуже незручно. І коли в спину шепочуть побажання, щоб я спіткнулася й звалилась, теж не особливо приємно.

Проте дивом не впала, тацю з двома чашками кави і тарілочку з печивом донесла в цілому вигляді. Витримала колючий погляд з-під густих чорних вій Артура. Зацікавлений погляд його співрозмовника, чоловіка старшого віку, як я зрозуміла, одного з віп-клієнтів корпорації, який уклав на довгий термін партнерство.

- Почекай, Дарино, - бос махає не йти. - Потрібна твоя термінова допомога.

- Знову мені першою пробу знімати? - я вже звично тягнуся до чашок.

А то на кому ж ще перевіряти, як не на новачкові? Мене-то, звісно, не шкода. Тоді нехай і печиво на пробу дадуть. В останні дні раптові пориви голоду мучать. Все від нервів, напевно. Доводять такі ось нестерпні боси.

І зараз не виняток. Артур з кам'яним виразом обличчя виставляє вперед руку. Сама не знаю як, але я вчасно розпізнала значення жесту - стояти, не ворушитися, інакше розстріл.

Завмираю, кошуся на печиво. Швидше б обідня перерва.

- Ні, Дарино, - підтверджує жест начальник суворим голосом. - Я даю тобі термінове завдання збігати в бухгалтерію. Скажеш, що я надіслав, і принесеш документи на підпис.

- Слухаюсь, Артуре Тагіровичу, - натягуючи посмішку, задкую до дверей.

Відвідувач навіть підвівся, дивлячись на мене із великим захопленням.

- Оце рівень! Готові пробу знімати, слухаються. Де ти знаходиш таких відчайдушних співробітниць?

- Ех, Іване Семеновичу, це вони мене знаходять у найнесподіваніших місцях, - пирхає його нахабна Величність від такого важкого життя олігарха.

Далі розмову чоловіків не чула. Вилетіла за двері. Там вже добряче пирхнула.

Бачили, який!

Знаходять його, проходу не дають. Всім подавай лише багатого красеня Артура Крамера. Та й Земля ж не просто так крутиться, а заради нього. Он, Світланка не дасть збрехати. Адже бос для неї все на світі.

Збігала в бухгалтерію. Потім і зовсім закрутилася робота, тільки встигай. Перша помічниця щедро поділилася, як і обіцяла, а сама почала макіяж поправляти та в телефоні завзято листуватися.

Авжеж, я не розслаблялась ані на мить. Інтуїція, дивлячись на потираючу ручки з бездоганним манікюром Свєту, голосно сигналила - гадюка так просто не здасться.

Хм-м... задумалася.

Вижити мене хоче колега, що аж зі спідниці вистрибує. Раптом у неї вийде, що я не змогла? Артур розлютиться та й відправить мене в інше місце на стажування. Засмучуся, напевно, поплачу від лиха.

Ой, та кого я обманюю? Зітхну без нього і його тераріуму з полегшенням!

Нова спроба Світланки провалилася ще швидше, ніж з кавою. Бос помітив у друкованих документах заміну кількох слів. О, який окатий. Похвалив мене за старанність, а Свєтці дав завдання писати від руки десять примірників, щоб наступного разу старанніше перевіряла за новенькою колегою.

Чи треба уточнювати, як вона зашипіла, залишившись зі мною наодинці?

Готую собі солодкий чай. Ще обід не почався, а я вже на взводі. Два замахи перенесла!

Сідаю за свій стіл, чайок попиваю. Намагаюся збагнути щодо особливостей нових завдань. Звертатися до Світланки якось не хочеться. Від неї поки одна шкода для мене. То гаразд би, підставила як годиться. А то лише дурний галас піднімає і злобно витріщається. Деякі навіть вміло нашкодити не спроможні.

- Тут треба цифри переносити, і тільки потім виводити для друку таблицю, - першій помічниці не сидиться на місці, допомагати прибігла.

- Переносити вниз колонки? - уточнюю, якщо вже дочекалася допомоги від Світланки.

- Зараз покажу, - вона вихоплює мишку.

Направляє курсором туди-сюди, діловито повчає. Однією рукою водить мишкою, другою навалилася на стіл. В яку мить її шатнуло, я не помітила. У той час уважно вникала в незнайомі правила для заповнення звітів.

Але шатнуло її надто сильно!

Мою чашку з чаєм ця безрука гадюка перекинула на стіл. Залила роздруковані документи, клавіатуру, добре, що я встигла схопити телефон.

- Ой, знайшла, куди ставити, - Свєтка знущально гмикає, і до себе в нірку тікає. Само собою, ніяких вибачень. Я ж і винна.

Бігаю в пошуках, чим витирати. Як би там не було, не сидіти ж мені у калюжі.

Артур Тагірович, немов має чуйку на негаразди у володіннях, виходить з кабінету. Його гостре око помічає дивацтва. Наприклад, мене з ганчіркою під столом. Туди теж натекла липка рідина. Знала б, цукор не додавала. Та я ж ласунка і навіть чай люблю солоденький.

- У чому справа? - цікавиться начальник, підходячи до мене ближче.

- Чай Даші залив стіл і міг нашкодити клавіатурі. Неприпустима помилка для приймальні головного боса, - тут же здає мене Світланка, перекручуючи на свій лад.

Ну і нехай, прапор їй у коробку для голови. Все одно там порожнеча без звивин.

- Так вийшло, - руками розводжу, не виправдовуючись. - Піду ще тоді чайок зроблю, чи що. Заодно перевіримо, куди він наступного разу розіллється. Хоч би не на стелю!

Тяжке мовчання боса лякає. Але я тримаюся. Ось зараз він обов'язково вибухне від сказу. Тверді губи зібрав в одну жорстку лінію. Жовна помітно напружилися. І дивиться так суворо, ніби думає над покаранням.

Не думайте, Артуре Безсердечний!

Відправте мене подалі від свого чудового офісу!

- Дар-рино... - моє ім'я прогарчав, довела-таки. - Даю тобі півгодини на кафе. Прямо зараз вирушай, купи собі чай з тістечками. Відпочинь і смачно підкріпись.

- Але як же я піду, - показую на стіл, ще не все прибрала після потопу через підлу Свєтку.

- Взагалі не турбуйся. Подумаєш, документи і техніка. Зараз приберуть, отримаєш нову клавіатуру ще краще. Я ж дбаю про співробітників. Особливо стосується помічниць на стажуванні. Так, Світлана?

Все, колега звалилася зі стільця. Вона там жива хоч?

- Т-так, Артуре Тагі-іровичу, - пищить, піднімаючись. Отже, жива.