Розділ 7/1

- Якщо мені нема в чому зізнаватися? - здригаюся під важким колючим поглядом Артура.

- Покараю!

Він серйозно, чи що?

Я ще не розібралася, але долоньки спітніли та дихання збилося. Напружено спостерігаю за босом. Він розстібає манжети на сорочці, послаблює краватку, немов до страти готується. Та ще й бровами рухає надто загрозливо. Нехай і вродливий чоловік, але який же тиран!

Терміново захотілося зізнатися. Неважливо в чому, зізнатися та й все. Хоча б тому що ймовірність моєї втечі складно оцінити. Охорона не випустить, або бос ще раніше наздожене.

Тоді треба, у такому випадку, розібратися, через що Артур озвірів…

Хапаю чашку з майже цілою кавою зі столу. Роблю глибокий ковток.

- Кхе-кхе, - кашляю, фу, яка ж гидота.

- Водичкою запий, - бос дбайливо посуває ближче стакан.

Швидко п'ю воду, намагаючись глибше дихати. Всього один ковточок зробила, а нудота така піднялася, немов відро цієї гидоти випила.

За моїми смаковими відчуттями ясно, що разом з ранковою кавою від мене начальник отримав не сиропчик якийсь, а щедру щіпку солі з настоєм полину і звіробою. Дивне поєднання. Розраховане, що більше ковтка все одно він не вип'є. Зате потім на мене розгнівається. Що й сталося, як можна помітити. Чесним виправданням, авжеж, не повірить.

- Я це... підстрахуватися вирішила, - облизую пересохлі губи.

- У чому? - тепер він здивовано очища ширше розплющує.

- Ну, в тій, у нашій домовленості, кхе-кхе, - невелике покашлювання ще залишається, або від збентеження перешкоджає розмові. Все ж знаходжу в собі сили продовжити: - Я про все забула, більше в житті не захочу з вами повторити. А раптом ви, випадково, забудетеся? Тоді вам допоможе спеціальний збір ніколи-ніколи мене не захотіти. Навіть у темряві. Навіть на безлюдному острові, якби залишилися там удвох.

- Кхе-кхе, - це бос вже кашляє, і прямо з пляшки воду починає пити.

- Не хвилюйтеся, Артуре Тагіровичу, одного ковтка вистачило. Тепер все. Ми захищені!

- Дарино, ти в своєму розумі? - відкашлявшись, хрипко запитує.

На себе нехай подивиться! Збочений альфа-самець!

Тільки за вчора вже з двома розважався, з незнайомкою і Світланкою. А до ночі було ще далеко. Хто знає, де його носило і з ким. У-у... який бісів спокусник!

Перша помічниця запливає повторно в кабінет, тим самим рятуючи мене від відповіді. Для боса тягне милу посмішку, мене ігнорує. Переставляє дві чашки з таці перед Артуром Тагіровичем. Заробляє додаткові очки, повідомляючи, що вона сама готувала, з душею, не в безликій кавомашині. Підлизується.

Напевно, Свєта не врахувала, що бос одну чашку віддасть мені. Як же її пересмикнуло.

- Подобається, Дарино? - запитує Артур, першим не пробує напій від Світланки.

- Так, смачний. Але я такий міцний не п'ю, - після трьох ковтків, відставляю.

Світланка покривається червоними плямами, стискає кулаки. Мені здається, чи моя шия вже у небезпеці? Бо надто кровожерливо на неї витріщається колега.

- Вранці я п'ю такий, мені підходить, - бос схвалює подачу від першої помічниці. - Світлано, тоді ти постійно готуєш. Дарина приносить мені. От ми і розібралися! Тепер по місцях, - махає нам на двері. - Повідомте, коли приїдуть партнери.

Артур з легкістю з усіма розбирається, це я ще в готелі на весіллі помітила. Так розібрався тоді, що вкрав мою незайманість. А зараз так розібрався, що ми зі Світланою обидві насупилися.

Колега біситься, що тепер рідше до боса потраплятиме. Я ж злюся, що частіше доведеться на нього милуватися.