Розділ 6/1

Вдома батьки відразу з порога запитують, як моє стажування? Доводиться обманювати, що все чудово, дружний колектив, добрий начальник. Якщо скажу по-іншому, мама тут же подзвонить одній з сестер, та іншій, і до вечора всі будуть знати, що Даринку ображають. На сімейних зборах вимагатимуть від Алекса розібратися, в чому ж причина, адже це він мене відправив туди. Ну і піде, ниточка за ниткою розмотають клубок, який виріс зі спальні Артура.

Два місяці і все. Для майбутньої роботи досвід. Для минулої випадкової події зачинені двері. Якщо не давати собі згадувати, тоді й легше забудеться.

Налаштувалась, заспокоїлася. І побігла на смачні запахи до кухні.

- Даринко, ти ж раніше не любила консервовані баклажани? На честь першого дня стажування я приготувала твій улюблений салат, - мама відсуває від мене банку, ставить ближче салатик з куркою і ананасами.

Дивлюсь я на ті ананаси, щось неприємне діється в животі. Дивлюся на банку з баклажанами. Ось воно, те, чого цілий день бракувало!

- Мам, я не знаю, чому раніше ігнорувала баклажани. Мабуть, прийшов для них час. Можна всі собі заберу? А то тут мало, і так на них слинки капають, - прошу, мало не благаючи.

Їй богу, ці баклажани нереальні. Ніколи не хотіла, зараз же зупинитися не можу.

- Бери, звичайно. Якщо так подобаються, попрошу ще пару баночок у Олі, вона закривала, - каже про сестру, маму Таміли. - Доню, ти чого? Баклажани не їдять з мандаринами!

Упс... Рука сама потягнулася і схопила соковитий цитрус. Відчула, що хочу і те й інше - все відразу. Бажано з малиновим джемом! Сама себе лякаюся, назад на тарілку кидаю мандарин.

- Ду-уже важкий день. Напевно, перенервувала на новому місці. Зараз посиджу, вип'ю чаю, то відпустить, - виправдовуюся, поки не знаходячи іншого зв'язку.

Мама ж не знає, який я, насправді, стрес пережила. Побачити першого чоловіка, який дістався ВСЮДИ. І почути, що він вже забув про все, і не забиває ділову голову швидкоплинними неприємностями. Негідник він, Артур Тагірович.

Зате баклажанчики смачні. З ними настрій поліпшується. Шкода, швидко банка закінчилася. А чай спокійно випити не дають.

Подзвонив Костя і попросив відчинити, він під дверима стоїть. Не запрошувала ж, чого він? Вигнати теж незручно, запустила. Костя приніс маленький тортик відзначати стажування. Мама, звісно ж, покликала його відразу до столу. Тато теж вийшов і причепився з розпитуваннями, що робили, чим це нам допоможе для роботи? Адже незабаром диплом.

Костик, ніби тільки й чекав або промову заготовляв, як почав скаржитися і голосити.

- Даринко, а ти за Костю питала? Раптом і для нього там знайдеться місце? - підключається мама, співчуваю лихові мого хлопця.

Хоча він перебільшує розміри халепи. У мене теж не окремий кабінет з доставкою обідів з ресторану. Я сиджу біля дверей другою помічницею, і знаю, що мене будуть ганяти, коли треба і не треба. Ще моє робоче місце схоже на тераріум. Але ж все одно відкрито не скаржуся.

- У корпорації Артура Тагіровича рідко бувають місця для стажерів. Якби не Алекс, мене б теж не взяли.

- Справді, так все і було, Костенько, - мама киває, підливаючи йому ще чаю. - Нам Алекс допоміг, мій хрещеник улюблений. До нього тобі треба йти.

- А якщо він не захоче? - хвилюється Костик.

- Тоді ми дізнаємось. Раптом Артур піде на поступки, дасть ще місце. Бачила його на весіллі. Дуже порядний чоловік. Відразу видно, такий, що хватка є.

- Угу, тямущий, бо так розкрутився, - і тато погоджується з мамою, кажучи про мого боса з повагою.

Відвертаюся, щоб не помітили у мене напад нервового тику.

Порядніше в житті не бачила! Якщо називати його - порядним засранцем. Тоді ще, куди не йшло. І то для нахабного боса замало!

Костя заявляє всім нам, що теж так хоче. Йому не вистачає машини з водієм, маєтка і рахунка в банку, щоб зробити мене дуже щасливою. Такий милий, відразу про мене турбується.

Тато з мамою сміються, сприймаючи як жарт. А мені знову соромно, що я всіх обманюю. Хочеться під стіл провалитися.

Я тепер ні за що не допоможу Костику потрапити на офіційне стажування до Артура Тагіровича. Він може відчути щось, помітити. Якби у мене ще виходило приховувати, але я ж спалахую кожного разу при появі боса. Та й сам Артур вже явно шкодує, що погодився взяти мене.