Розділ 6

Надовго не затримали в перший день. Бос дозволив через годину вирушати додому та поїхав на важливу зустріч.

Тьху-тьху-тьху. Замаху поки не сталося. Хоча я готувалася до всього. Свєта з подружками-помічницями начальників відділів тягнули хитренькі посмішки та змовницьки шепотілися, поглядаючи на мій стіл.

Розумію так, ділитися доступом до неперевершеного боса Світланка не хоче. Вона звикла господарювати у приймальні одна. Плани якісь будувала, і тут я з'явилася, така страшна перешкода, що кожен раз, проходячи повз нас, Артур затримує погляд на мені, а Світланку, як старі меблі, не помічає. Іншим помічницям взагалі заборонив з'являтися в його приймальні без діла.

Звісно ж, колеги розлютилися на мене.

Бо раніше дозволено було розгулювати офісом.

Ну що я зроблю? Подружитися б з ними треба.

Підфарбовую губи рожевим блиском під пильною увагою Світланки. Прощаюся. Біжу на вихід, вигадуючи, як правильно знайти підхід до зголоднілих стерв, які геть дуріють через обожнювання начальника. Та що там, Короля Тагіровича! Треба ж бути таким безсердечним, щоб жінок до нападів доводити.

Відчиняю двері, і скрикую. Поки думала про інших, сама трохи напад не отримала. Ще трохи й ми б зіткнулися. Хіба складно було повернутися пізніше на хвилинку?

- Наче на мітлі вилітаєш. Обережно рухатися так і не навчилася, - Артур одразу дає вердикт моєї незграбності.

Угу-угу, хронічний випадок.

А сам-то? Я хоча б не накидаюся в ліжку на все, що ворушиться. І не стою зараз зі слідами від губ у вигляді рожевого блиску на комірі білосніжної сорочки. Здається, у когось важлива зустріч успішно пройшла. Губи для боса не пошкодували.

- Не знала, що ви так швидко повернетесь, - зніяковіло відводжу від красеня погляд.

- Пропонуєш дути під вікнами в горн? Сповіщати? - і знову його ця підступна усмішка, від якої загострюється злість, і у відповідь з язика рвуться теж колючі слівця. Можна, і просто влучити дротиком прямісінько в самовдоволений лоб. Це також мене б заспокоїло.

- Згодна сидіти в засідці та стежити. Чого не зробиш, заради чудового стажування.

- Ну ти ж розумієш, я не тримаю. У нас не солодкі умови. Не подобається, тоді відпочивай, фільми дивись, книжки читай і з уявним хлопцем зустрічайся.

Пф!

Знову він за своє!

І ще прикидався, ніби забув про все. Пам'ятає негідник. Пам'ятає!

Але я не буду першою здаватися. Сам не захотів відмовити, а я повинна все-все за нас вигадувати? От із принципу точно залишуся. Мені ще належить клубок змій втихомирювати. Вистачає роботи.

- Ні-ні, що ви, - віями плескаю. - У мене найкраще стажування. Стільки мріяла попрацювати помічницею великого начальника. Он як... збулося. Скоріше б настав завтрашній день.

- Хитра ти, Дарино, - пирхає і тягне мене до великої представницької машини. - Який я задоволений новою тимчасовою підлеглою, то взагалі на болт не натягнеш. Чекав і визирав, коли стажерка прийде. Отже, завчасно не звільню, нехай і не сподівається.

Так і знала. Артур дуже упертий. Вирішив вже за всіх і швидко не здасться.

- Мені можна йти?

- Почекай, - бурмоче, набираючи чийсь номер. - Анатолічу, терміново потрібна машина. Вези на службовій нашу новеньку Дарину. Куди скаже, туди і вези. Тільки назад її не повертай!

Ого! Вухам не вірю. Така честь і вся для мене?

- Ем-м... можу і сама поїхати додому.

- Щаслива помічниця в перший же день незадоволена? - тут же Артур звужує очі, немов промацує, і ось-ось натисне на слабкі місця.

Вирішила не здаватися. То й не буду. Треба триматися.

- Ой, який добрий мені дістався бос, - хвалю, повторюючи за Світланкою. - Артуре Тагіровичу, весь тиждень возити мене будуть? Я ж правильно здогадалася?

- Два тижні! - гаркає, жахливо караючи.

Суворий бос швидкими кроками прямує до входу в будівлю. Водій вже з'явився, відчиняє переді мною пасажирські дверцята. На тій самій великій машині представницького класу поїдемо. Ох, як покарали мене. Прямо потонула від лиха на новенькому шкіряному сидінні кольору слонової кістки.

У вікні помітила завислу Світланку. Нижче на поверх двох інших допитливих колег.

А це не дуже добре. Помітили, пліткувати будуть. Подружитися зі мною навряд чи погодяться.

Вдома батьки відразу з порога запитують, як моє стажування? Доводиться обманювати, що все чудово, дружний колектив, добрий начальник. Якщо скажу по-іншому, мама тут же подзвонить одній з сестер, та іншій, і до вечора всі будуть знати, що Даринку ображають. На сімейних зборах вимагатимуть від Алекса розібратися, в чому ж причина, адже це він мене відправив туди. Ну і піде, ниточка за ниткою розмотають клубок, який виріс зі спальні Артура.

Два місяці і все. Для майбутньої роботи досвід. Для минулої випадкової події зачинені двері. Якщо не давати собі згадувати, тоді й легше забудеться.

Налаштувалась, заспокоїлася. І побігла на смачні запахи до кухні.

- Даринко, ти ж раніше не любила консервовані баклажани? На честь першого дня стажування я приготувала твій улюблений салат, - мама відсуває від мене банку, ставить ближче салатик з куркою і ананасами.

Дивлюсь я на ті ананаси, щось неприємне діється в животі. Дивлюся на банку з баклажанами. Ось воно, те, чого цілий день бракувало!

- Мам, я не знаю, чому раніше ігнорувала баклажани. Мабуть, прийшов для них час. Можна всі собі заберу? А то тут мало, і так на них слинки капають, - прошу, мало не благаючи.

Їй богу, ці баклажани нереальні. Ніколи не хотіла, зараз же зупинитися не можу.

- Бери, звичайно. Якщо так подобаються, попрошу ще пару баночок у Олі, вона закривала, - каже про сестру, маму Таміли. - Доню, ти чого? Баклажани не їдять з мандаринами!

Упс... Рука сама потягнулася і схопила соковитий цитрус. Відчула, що хочу і те й інше - все відразу. Бажано з малиновим джемом! Сама себе лякаюся, назад на тарілку кидаю мандарин.