Розділ 4/1

Он як… Заснула вона в спа!

Злюся тепер і на коханку. І на себе, що відправив її з очей подалі, щоб не заважала.

Раптом та дівчина сьогодні при всіх звинуватить, що я домагався, цноти навмисно позбавив?

Та щоб мене!

Їй хоч є вісімнадцять? Вигляд мала дуже юної дівчинки.

Якщо вона виявиться родичкою Алекса, тоді й друга позбудуся.

Разом з тим і репутація постраждає. Відомий юрист і власник юридичної корпорації з філіями у всіх великих містах країни, взяв і напав на дрібну безневинну пташку. І то нічого, що вона сама до мене нахабно пробралася! Кому потрібні ці маленькі подробиці. Я - варвар, звісно ж, а пташка, природно, жертва.

Та чи, справді, жертва? Може, й незайманість вона розіграла? Надіслали конкуренти? Вороги?

У мене за батьківською лінією багато адвокатів, прокурорів і суддів. Ми вміємо сумніватися у всьому! Нас не обдуриш!

- Отже, послухай мене, Кішко, - кидаю їй одяг на ліжко. - Збирайся, ось гроші на таксі, - зверху сукні жбурляю купюри. - Наша зустріч на сьогодні закінчилася. Потім якось подзвоню.

Не до неї зараз. Ранок і так не задався. Ще й почався з дитячих пінеток, на які наступив. Передчуття жахливого знака. Не до добра це все, не до добра.

Зібравшись і налаштувавшись на будь-який результат, спускаюся на перший поверх. Для гостей накрили фуршетний стіл для пізнього сніданку. Хочу каву. Міцну.

Підходжу до столу з кавомашинами. Переді мною стоїть вона... підступна дівчина з гострими зубками. Бере в руку чашку з чаєм, помішує паличкою цукор. Поки не помічає мою появу.

На хвилину зависаю, спостерігаючи за нею. Хочу з'ясувати, як себе поведе. Зранку без макіяжу пташка виглядає ще молодше. Сукню змінила на брючний костюм, волосся у хвіст зав'язала. Цікаво, вона так само пахне ванількою і цитрусами? На ній та ж сама білизна або інша...

Тьху, чортівня. Струшую головою. Не про те я думати збирався при зустрічі.

- І де твій хлопець? - даю знати про себе, не стримавшись від глузливого питання.

Дівчина здригається, повертається. Чашка з чаєм трясеться в її руці.

- Ось-ось підійде. Забув у номері телефон, - лякливо бурмоче.

Зараз обпечеться. І знову, хто винен?

Забираю у неї чашку від гріха подалі. Сам п'ю. Забагато цукру, морщуся.

- Сподіваюся, забув не в моєму номері? 

- Йому видали окремий,... е-е... вчора трапилася помилка.

Пташка червоніє.

- Все ще наполягаєш, що хлопець існує? Ну-ну, - смішно, їй богу.

- Так, але через тебе, - дівчина пирхає зі злістю, а в очах, ніби суміш отруйна. Того й диви схопить зубками за підборіддя. На крок відходжу. - Через тебе я…

Вона опускає очі та замовкає.

- Артуре, привіт! Як спалося? - Алекс плескає ззаду мене по плечу, ближче підходить. - Чув, ви вночі ще відривалися. Хто переміг?

О так, повний відрив з відтінком чайних очей, що проклинають мене навіть на відстані.

- Ну я, зрозуміло, - чого тут приховувати. - Ніколи ще на весіллях стільки розваг не отримував. Одна іншої сильніше дивувала.

- Та ти що, супер! А ми хвилювалися, щоб гості не сумували, - зрадів Алекс.

- Все чудово вийшло. У мене навіть у номері поставили атракціон.

Еге ж. Лягаєш з однією, прокидаєшся з іншою. Фокуси!

Перекладаю погляд на підступну дрібну пташку, вона набила повний рот печивом. З переляком витріщається на мене, жує й не відходить. Ясно все. Боїться пропустити, про що я ще розповім.

- Не чув про атракціони в номерах, - задумливо тягне друг, потім перекладає увагу далі. - Даринко, ти чай або каву хочеш? Дивись, щоб печивом, як у дитинстві, не вдавилася.

Підходить до неї. Дбайливо дає чашку. Дівчина спритно тікає, але недалеко. На відстані подає мені знаки - мовчати, не видавати її, за горло хапається.

Що найсмішніше. Хлопця досі немає. Вона божевільна, чи як?

Проте завела ж зараза, палала піді мною. Її ніжні губки хотілося ще та ще цілувати…

- Це моя молодша кузина. Вона з усіх двоюрідних сестер наймиліша і добра, улюблениця в родині, - пояснює Алекс, киваючи на родичку. - Вчора взагалі їй щастило. Букет прилетів, а потім ще й пінетки звалилися на голову. Ти бачив це? Всі гості реготали.

- Ні. Відволікся, напевно, - відповідаю, і, не помітивши, випиваю залпом чашку кави. Навіть смак не відчув.

Зайве нагадування для моєї хворої голови. Пінетки поки сховав у своїх речах.

Добиває важке розуміння. Бо я все-таки переспав з кузиною-улюбленицею друга. Так і знав, що на весілля мені краще не потрапляти. Більше ані ногою! Ніколи ніхто не затягне!