Розділ 3/2

Пробую повільніше дихати. Не виходить. Яка ж я невдачлива!

Пояснювати нахабі не хочу, що Костик взагалі про сюрприз не знав, і тому кинути не міг. Такий індик самовпевнений, навряд чи повірить. Але ж номер збігається. Як же так? Яка тоді в готелі у них нумерація?

На моє полегшення, Артур йде у ванну кімнату. Швидко одягаюся. Нова хвиля сліз бризкає з очей. Випадково перевертається сумочка, весь вміст розсипається. Я боюся, що він вийде, перш ніж я втечу. Раптом знову нападе, раз не прийшла його пасія? Підбігаю до дверей ванної кімнати та вставляю в ручку металеву палицю для розсування штор.

Закидаю речі в сумку. Вилітаю з номера. Взуваюся вже в коридорі. Пощастило, що ніхто не помітив, звідки я вийшла.

На пошуки Кості не вирушаю. Раптом знову переплутаю? Поспішаю до нашого номеру з Тамілою. Кузина прокидається від моїх схлипів із зітханнями. Це я ще не промовляла вголос, намагалася утримувати лихо в думках. Так безглуздо віддала свою незайманість першому зустрічному! Тепер Костя першим не стане. А я ж мріяла, що буде саме він.

- Сестро, ти чого? Настільки не сподобалося?

- У-у-у... краще не питай, - падаю обличчям вниз на ліжко.

- Казала ж, твій Костик не найкращий варіант. Привабливий, звичайно. Але такий собі, не тягне на справжнього чоловіка, - Таміла підсаджується, пробує заспокоїти.

- Гарний він! Це я для нього жахлива дівчина. Як йому в очі тепер дивитися?!

- Ой, ну, Дашко. Перший раз майже у всіх не фонтан. Знайшла через що сумувати. Поспиш, заспокоїшся, і завтра пречудово в очі йому будеш дивитися. Розмірковуєш так смішно, як ніби йому зрадила.

Кузина хіхікає, гладить мене по волоссю.

Навіть вона, моя двоюрідна сестра і найкраща подруга, яка знає мене все життя, повністю впевнена, що я не здатна на зраду. До поїздки на весілля я теж не сумнівалася. Вважала себе пристойною, вірною дівчиною. Не задивлялася на інших.

- Тамі, ти маєш рацію. Мені треба відпочити. Занадто багато емоцій, втомилася.

Правду не наважуюся відкрити. Довго приймаю душ, як ніби допоможе. Чорноокий красень засів у голові. Спогади про нашу близькість проносяться болісним потоком. Не заткнути. Не забути. А як далі жити... поки що незрозуміло.

Після душу я отримую ще одну відповідь, яка додатково добиває мою поранену психіку. Прямо біля дверей помічаю роздруковану схему "План евакуації в екстрених випадках", на карті відзначені поверхи, номери, технічні приміщення. І я бачу, що нумерація йде за епохами. Я потрапила на готику. Ми з Тамілою на поверсі бароко. Виходить, ключ я не з тієї коробки взяла. Ну чому ця схема не потрапила раніше на очі!