Розділ 2/1

- Він, здається, друг Алекса, бачила його на фотці, - пояснює старша кузина.

У Костика спалахують очі, почувши ім'я мого двоюрідного брата, але він стримується. Замість того, подає мені та кузинам закуски, розливає напої, якщо не встигають офіціанти підійти.

Встаємо від столу прогулятися та подивитися шоу-програму.

Моя подруга і найближча кузина за віком Таміла, смикає за руку, відриває від Костика. Кличе побазікати в туалет.

- Ну що, ти зважилася?

- Е-е... а може іншим разом? - вагаюся від хвилювання, таке у мене часто буває.

- Еге, давай коли-небудь. Можна у тридцятник, як Анька, - це вона про старшу кузину. - Щоправда, у неї хоч були відмазки про експедиції. Дашко, тобі двадцять два. Досить ходити тобі в дівках. Хлопець є. Чого ще треба? Ти ж кохаєш його?

- Так, кохаю. А то навіщо тоді чекала на побачення з ним з першого курсу?

- Дивись сама, я тебе не кваплю.

- Як це не квапиш. Про вік нагадуєш!

- Ну я так, по-дружньому. Інші кузини взагалі з тебе регочуть. Збреши хоча б, якщо не переспиш з ним, а я переконливо покиваю. Завжди тебе підтримаю!

Сімейка у мене, що треба. І що не треба теж подвійно від них отримую.

- Краще з ключем допоможи…

Розповідаю Тамілі план. Хочу для Кості влаштувати сюрприз. Він і так вже натякав, пропонував поїхати за місто на вихідні. Ось, вважай, настали вихідні, ми за містом.

У нас з ним немає зайвих грошей на пристойні готелі, щоб самим знімати номер. Живемо з батьками. Для близьких зустрічей все-таки перешкода. На час весілля нас розмістили у розкішному готелі. Кості дали окремий номер, а мене поселили з Тамілою. Обстановка, як наче сама розташовує до романтичних шаленств.

Таміла, ясна річ, мене підтримала. Вона взагалі за будь-яку авантюру. Якщо треба вигадати сюрприз, то їй тим паче немає рівних. Тож обіцяла допомогти.

Проходимо по коридору, повертаючись у банкетний зал, ще план обговорюємо. Як раптом нас трохи з ніг не зносять хлопчаки, помітно, близнюки і ще школярі. Між собою лаються, один на одного трохи з кулаками на лізуть.

Ми з кузиною кидаємося їх рознімати.

- Ви молодші брати Поліни? - питаю, хоча і так явна схожість, теж світленькі, очі великі, гарненькі.

- Угу, але він перший почав, - бурмоче один з них.

- Ні, це він, - показує другий на брата. - Не віддає мій таємний подарунок для нареченого і нареченої.

- А ти мій таємний подарунок взагалі з'їв!

- Тільки відкусив. Не повністю.

Бр-р! Нічого не зрозуміла. Довелося розбиратися. Один близнюк у іншого забрав пристрій у вигляді хлопавки з начинкою з букв з іменами молодят. Забрав і сховав у помсту, що той з'їв половину тістечка з подарунком всередині.

Якщо така складна справа, ми з Тамілою поділяємо братів. Вона йде на пошуки хлопавки. А я з іншим близнюком на кухню питати, чим можна недоїдене диво-тістечко врятувати.

Проблема швидко вирішилася. Веня, так звали мого близнюка, на кухні сам приступив до лагодження десерту. Дав мені спробувати крем, лизнула з вінчика. Смачно. Більше моя допомога не знадобилася.

Ой-йой. Згадую про Костика. Я ж кинула його одного!

Вибігаю з кухонної зони ресторану готелю. Мчу коридором, повертаю і…

Бух!

Врізаюся в чоловіка. В останню секунду помітила, що це той самий пекучий брюнет за столом навпроти.

- Пробачте. Я випадково, - мружуся від незручності.

- Точно випадково? - грайливо запитує.

Голос у нього такий, що аж зачаровує, глибокий, з низьким тембром і хрипотою. Та й аромат очманілий, ніби створений запаморочувати дівчатам голови. Розкішний мачо. Що тут ще казати.

І ось цей мачо думає, я навмисно?

Різко відштовхуюся, щоки горять.

Упс. На його піджаку слід від крему. Невже залишився на губах, і я так оце поділилася?

- Мені б і в голову не прийшло навмисно у вас врізатися.

Ну так, я повинна була поставити красеня до відома.

Брюнет докірливо головою похитав, а потім, я-як засміється.

- У тебе проблеми не тільки з координацією, а й з гумором. Біжи собі далі, дівчинко. Я за перше "випадково" не кусаюся. А за друге... Ух, як помщуся!

Начебто посміюючись, погрожував. Але я понеслася вперед загостреною кулею. Хотіла вибачитися за крем на піджаку, спробувати витерти. Все вже, пізно. Не хочу повертатися.

Ну і жарти у брюнета. Та він взагалі не схожий на жартівника. Швидше на м'ясника! Здоровенний, чорноокий, знаючий, як та що, в цьому житті. Боюсь я таких, самовдоволених і владних. Мені ближче хлопці простіше. З Костиком мені добре.

Повертаюся в зал, не встигла підійти до свого хлопця, але хоч махнула. Мене вже тягнуть ловити букет нареченої.

- Ви стаєте ззаду. Старшим треба поступатися, - відправляє нас з Тамілою подалі друга за старшинством кузина.

Я взагалі нічого ловити не хочу. Стала вже за компанію, щоб на весь зал родичі не горлали: "Почекайте! Дарина ще повинна підійти”.  Еге ж, у нас пильно стежать за кількістю. Сама не підеш, понесуть.

Поліна спочатку нам весело посміхається. Вона, ніби світиться особливим блиском кохання. Найбільше помітно, коли дивиться на Алекса, тоді ми з кузинами, зворушившись, охаємо.

Чому тоді я не свічуся? У мене ж є Костик. Напевно, справа в очах. У мене світло-карі, без особливостей, як і я вся. Тоді зрозуміло, не всім дано світитися.

Поки думала, Поліна закрутилася. Ведучий у мікрофон веде рахунок. Запуск!

Букет летить, летить…

- Тьху-тьху! - прямісінько в обличчя мені вдарився.

Пощастило, що без гострих колючок. Та я навіть руки не виставляла, сподівалася на спритність кузин.