Розділ 1

Даша

- Ви приїхали трохи раніше, доведеться почекати. Можу запропонувати чай або каву з печивом? - Привітно зустрічає мене у приймальні помічниця боса.

Ближче до вікна стоять ще дві співробітниці офісу, тягнуть посмішки, немов тільки й чекали на мене.

- Дякую, не треба. Я і так почекаю. Мене звуть Даша, прибула до вас проходити стажування.

Обличчя дівчат здивовано витягуються, посмішки зникають. Секретарка насупилася. Мабуть, привітність тут лише для клієнтів дарується.

- А, ось ти яка. Гаразд, сідай на той стілець. Раніше бос нікого на стажування не брав. Тільки досвідчених.

І так це вимовляє, гордовито випинаючи об'ємні груди, що стає зрозуміло - вона неабияк свій стаж заробила, і в тому ж дусі продовжувати збирається.

Неприємна якась помічниця. Але мені ж з нею поруч сидіти не доведеться. От пропустять до начальника, тоді й дізнаюся, де мій кабінет.

Мені дуже пощастило з місцем у солідній юридичній фірмі. У самому центрі міста, окрема будівля, що зберегла історичний вигляд з минулої епохи. Всі мої однокурсники мріють про таке стажування, але взяли тільки мене.

- Ти сама сюди просилася, або хтось допоміг? - цікавиться інша співробітниця, розглядаючи мене зі зневагою.

- Мій двоюрідний брат дізнавався, чи є місце стажиста у вашій компанії. Скинув мені адресу, куди під'їжджати.

Дівчата застигають, округляючи старанно нафарбовані очі, перетравлюють інформацію. Взагалі не зрозумію, чим я їм не сподобалася? Костюм на мені пристойний, не причепитися. Легкий макіяж. Коли увійшла, привіталася. Дивні жінки.

Можна подумати, охороняють свою територію та насторожено ставляться до новачків. Можливо, є щось інше…

Відчиняються масивні двері кабінету. Дівчата, як за командою, витягуються стрункою, штовхаючись, з тацями біжать.

- Артуре Тагіровичу, для мене будуть доручення?

- Про всяк випадок, ваша улюблена кава готова!

- Сама пекла домашнє печиво. Вам минулого разу сподобалося!

Кхм. Здогадуюся тепер, кого вони охороняють. Це що ж за бос у них такий, що заради нього під дверима чергували, в очікуванні появи короля.

- Дівчата, тихіше. Проводьте краще клієнта. До мене ніхто не приїжджав?

Я ще не бачу боса, лише чую голос із кабінету. І голос цей мені здається підозріло знайомим. Низький тембр з хрипотою і ледачими владними нотками. Занадто знайомий і сильно лякає.

- На стажування приїхала тут одна, - смикає головою в мій бік секретарка-помічниця.

Повільно зі стільця встаю, розуміючи, що навряд чи могла переплутати. Та все ще сподіваюся на помилку.

Спочатку з кабінету виходить чоловік середнього віку з пухким шкіряним портфелем. Видихаю.

Потім з'являється ВІН... Серце, ніби перекидається, роблячи сальто, і різко стискається.

- Дарино Медовкіна, зайди в мій кабінет. Будемо вирішувати, що з тобою робити, - звертається до мене бос, як ніби-то стримано, але я відчуваю, що він всередині себе глузливо всміхається.

- Не стій. Змушуєш чекати нашого начальника! - роздратовано пирхає мені у вухо секретарка.

У мене зараз одне бажання - бігти з підстрибом антилопою гну. Але не до начальницького кабінету, а подалі звідси.

Ковтаю нервовий клубок, що застряг десь всередині горла. Не хочеться лякливо тікати перед послужливими зміючками. Вони і так про мене недалекої думки. І власник цього королівства не стане мене наздоганяти, відразу подзвонить братові та з ним посміється. Той батькам передасть. Ну і знову вийде, Дашка зганьбила рідню.

Змушую себе увійти в кабінет. Руки тремтять, коліна погано згинаються.

Хто б знав, чого мені варто залишитися наодинці, з ким сподівалась ніколи не зустрічатися.

Я ж думала, якщо побачу Артура, то помру від сорому. Якщо не від сорому, тоді вибухну від образи. І взагалі я ненавиджу його. Він негідник. До того ж, збочений і ненаситний!

Тим часом негідник не червоніє, як я. Поводиться невимушено, завалюючись на широке крісло. Зводить широкі брови і з примруженням спостерігає за мною.

Виглядає Артур бездоганно. Високий пекучий брюнет, атлетичної статури. У світлій сорочці з розстебнутим коміром. Світле добре відтіняє його смагляву золотисту шкіру. У нього вродливе обличчя, широкі вилиці, вольове підборіддя. Свердлить мене великими очима кавового кольору, такими темними, що можна в них потонути.

О ні, я не тонути, а врятуватись збираюся.

- Ти знав? - ледве вимовляю, щось горло зовсім пересохло від хвилювання.

- Що саме? - не полегшує мені завдання, немов бавиться.

- Ну... що я до тебе на стажування прийду?

Артур пересмикує байдуже плечима.

- Ти одна з ім'ям Дарина серед кузин мого друга. Так, я здогадався. Щоправда, не відразу. Після нашої чудової першої зустрічі, з'ясував імена всіх родичок Алекса. Проте відмовити вже не міг.

- Тоді зараз відмов. Мені неприємно проходити у тебе стажування.

- А в моєму ліжку чомусь було приємно, - нахабно гмикає, розтягуючи куточки губ.

Ось! Так і знала, що провокувати буде.

Вже півтора місяці минуло з дня весілля кузена, а я досі перебуваю у стані стресу. Все через нього, нестриманого альфа-самця.

- Я ж пояснила, що переплутала номер! А ти підступно скористався! Мені ж тепер страшенно соромно перед моїм хлопцем.

- Гей, дівчинко. Ти того, не заговорюйся. Моє ліжко - моя територія. Роблю там, що хочу. Знав би, що ти та сама маленька кузина друга, прогнав би відразу до бісової тітки. І взагалі, тобі пощастило, що дістався саме я. З іншими було б значно гірше.

***

Ах, як пощастило! Та куди ж іншим хлопцям до неперевершеного альфа-самця Артура!

Ледве стримуюся, щоб не стукнути чимось самовпевненого нахабного боса.

Найвдаліше стажування різко перетворилося на покарання. Так, я переплутала, так, помилилася. Але не підкидати ж нагадування у вигляді чорноокого красеня?

- Мені краще піти, - опускаю очі, задкую до дверей.