Глава 5

Лист від Ірини спочатку розсмішив Єву: готель пропонував платити їй за те, що вона й так регулярно розповідала Олі безкоштовно. Лист прийшов від Ірини двадцять хвилин тому. Проєктна пропозиція. Verona Event Spaces. Далі було вже не так смішно.

Шість тижнів. Усі приміщення, які готель планував продавати під приватні та корпоративні події. Окремо — аналіз маршрутів підрядників, можливих схем розстановки, технічних обмежень, типових проблем під час монтажу й того, що в документі називали guest experience. На останньому пункті Єва затрималася. Внизу була сума. Вона перечитала її.

Потім відкрила календар.

— Олю.

Та сиділа за одним із гостьових столів і клеїла маленькі номерки на коробки з подарунками.

— М-м?

— У нас двадцять сьомого що?

— Корпоратив.

— Він двадцять шостого.

— Значить, двадцять сьомого ми лежимо.

Єва перегорнула календар.

— Я серйозно.

— Я теж.

Єва підняла голову.

— У жовтні.

Оля перестала клеїти номер.

— А. День народження Руденко. Але там тільки координація. Чому?

— Нічого.

— Коли ти кажеш «нічого» й дивишся в календар, там завжди гроші або проблема.

Єва повернула телефон екраном донизу.

— Поки що ні те, ні інше.

Оля подивилася на неї, але розпитувати не стала. Це Єва в ній цінувала. Іноді. За хвилину телефон завібрував. Ірина.

— Так.

— Ти бачила?

— Бачила.

— І?

— Двадцять хвилин тому.

— Це не відповідь.

Єва спустилася зі сцени.

— Хто писав обсяг робіт?

— Ми втрьох.

— Хто «ми»?

— Я, Артем і фінансова.

— Фінансова знає, що таке маршрут підрядника?

— Ні. Тому це писала не вона.

Єва відійшла до вікна.

— Там забагато всього для шести тижнів.

— Що саме?

— Якщо ви хочете нормальну роботу, я не просто пройдуся залами й напишу, де незручні двері. Треба подивитися хоча б кілька реальних подій. Різних. Інакше частина висновків буде теоретична.

Ірина ненадовго замовкла.

— Скільки?

— Не знаю ще.

— Єво.

— Я справді не знаю. Може, чотири. Може, шість. Залежить від того, що у вас стоїть у календарі.

— Доступ дамо.

— І до BEO?

— До тих, де немає конфіденційних даних клієнта.

— Мені імена не потрібні.

— Тоді так.

Єва відкрила пропозицію знову.

— Ще тут написано «рекомендації щодо пакетів».

— Так.

— Це вже не аудит залів.

— Я знаю.

— Тоді чому воно одним рядком?

На тому кінці почулося шарудіння.

— Зачекай.

Ірина, схоже, відійшла від когось.

— Бо Артем хоче не звіт про те, що в нас погано. Він хоче на виході продукт, який відділ продажів зможе продавати.

Єва повільно пройшла вздовж вікон.

— Тоді сума інша.

— Наскільки?

— Я порахую.

— Коли?

— Після весілля.

Ірина засміялася.

— Він уже питав.

— Хто?

— Не прикидайся.

Єва нічого не відповіла.

— Я сказала, що до понеділка, — продовжила Ірина. — Він сказав: до четвертої.

Єва зупинилася.

— Я його починаю не любити.

— Чому?

— Бо він запам’ятовує.

— Жахлива риса для людини, яка керує компанією.

— Іро.

— Все, мовчу.

У залі відчинилися двері. Єва побачила Яну й одразу випросталася. Поруч із нареченою йшла жінка, яку Єва знала по відеодзвінках і двох зустрічах. Мама. У Єви всередині щось тихо опустилося.

— Мені треба йти.

— Щось сталося?

— Приїхала мама нареченої.

Ірина помовчала.

— Співчуваю.

— Дуже смішно.

Єва завершила дзвінок. Яна вже побачила її.

— Привіт.

— Привіт. Ви раніше.

— На десять хвилин.

Яна поцілувала Єву в щоку й озирнулася на зал. На обличчі нічого не змінилося. Це було добре. Її мама зупинилася. Це було гірше.

— А де друга сторона?

Єва знала, про що вона. Все одно перепитала:

— Яка?

Лариса Володимирівна показала на конструкцію над столом молодят.

— Тут є. А тут немає.

Яна зняла окуляри з голови.

— Мамо.

— Я просто питаю.

— Її переробили, — сказала Єва. — Учора змінилася технічна схема підвісу. Я надсилала Яні новий варіант.

Лариса Володимирівна подивилася на доньку.

— І ти погодила?

— Так.

— Чому мені не показала?

Яна опустила сумку на стілець.

— Бо ти вчора була в театрі.

— Я могла подивитися після.

— Після ти дзвонила мені о пів на дванадцяту й сорок хвилин розповідала про тітку Люду.

Оля за сусіднім столом дуже зосереджено продовжила клеїти номерки. Єва підійшла до матері Яни.

— Звідси трохи важко побачити, як воно буде в готовому вигляді. Ходімо сюди.

Вона повела її до входу в зал. Звідти конструкція читалася краще.

— Завтра зліва буде нижня флористика. Вона піде від підлоги сюди й частково закриє опору. Праворуч квіти підуть зверху. Ми не намагалися зробити вигляд, що конструкція симетрична.

Лариса Володимирівна дивилася мовчки.

— А чому не зробити симетрично з підлоги з обох боків?

Питання було нормальне. Не каприз. Єва підійшла до плану, який лежав на найближчому столі.

— Можна. Але тоді ось тут ми звузимо прохід до вашого столу. І фотограф матиме опору майже в кадрі під час першого танцю.

— А якщо посунути стіл?

— Тоді доведеться рухати ще три.

— На скільки?

— Можу показати.

Єва відкрила стару схему на планшеті й дала їй. Жінка збільшила план двома пальцями. Яна стояла трохи осторонь. Не втручалася. За кілька секунд мати повернула планшет.

— Так краще, — сказала Лариса Володимирівна.

Яна закрила очі.

— Господи.

— Що?

— Нічого.

— Я сказала, що краще.