Глава 3

Павло Костенко стояв у розсадці один. До входу він підійшов із жінкою, яка тримала його під руку й уже знімала легке пальто.

Єва перевірила список ще раз. Костенко Павло — 1. Жодного плюса. Михайло теж помітив. Підійшов ближче, але Єва ледве помітно похитала головою. Не біля дверей. І точно не перед гостями.

— Добрий вечір, — сказала вона, коли пара підійшла. — Рада вас бачити.

Павло Костенко назвав себе, хоча не мусив. Його дружина усміхнулася.

— Олена.

Отже, не випадкова супутниця, яку можна було тихо повернути в таксі.

— Проходьте, будь ласка. Коктейль уже подають.

Єва зачекала, поки вони відійдуть, і повернулася до Михайла.

— Є вільне місце?

— За першим — ні.

— Я бачу.

Він відкрив свою копію списку.

— Черненко написав, що не приїде.

— Він за третім.

— Можемо пересадити Костенка.

Єва подивилася в зал. Павло вже розмовляв із Софією. Олена стояла поруч, і з того, як Софія її обійняла, було зрозуміло, що вони знайомі давно.

— Не можемо.

Михайло теж подивився.

— Чому?

— Бо Софія посадила його біля себе не випадково.

— Тоді ставимо одинадцятий стілець.

— За той стіл він не влізе.

Михайло не сперечався.

— Можу трохи розсунути перший і другий.

Єва подумала.

— Не треба весь зал рухати через одну людину. Дай мені хвилину.

Вона знайшла Софію біля вікна.

— Можна вас?

— Щось сталося?

— Нічого серйозного. Павло Костенко прийшов із дружиною, а її немає в розсадці.

Софія насупилася.

— Як немає?

— У списку один гість.

— Я запрошувала обох.

Вона вже потягнулася до сумки по телефон.

— Неважливо, хто загубився. Мені тільки треба знати, наскільки для вас принципово залишити Павла за першим столом.

Софія глянула туди.

— Дуже.

— Тоді посадимо Олену поруч із ним. Але доведеться трохи змістити людей.

— Кого?

Єва показала схему. Софія нахилилася.

— Артема можете пересадити.

Єва підняла на неї очі.

— Куди?

— Куди хочете.

— Це не зовсім так працює.

— Чому? Він мій син, переживе.

— Я не сумніваюся. Просто не хочу пересаджувати господаря готелю за десертний столик.

Софія засміялася.

— Добре. Тоді не чіпайте Артема.

Єва знайшла інший варіант: подружжя з другого столу добре знало Костенків і могло перейти до першого, а два вільні місця Черненка та його дружини залишалися поруч одне з одним. Софія підтвердила, що ніхто не образиться. Михайло перебудував два місця, офіціант переніс прибори, Єва переставила картки.

Усе зайняло чотири хвилини. Коли вона випросталася, Артем стояв по інший бік столу.

— Мати вас уже переселяє?

Єва глянула на нього.

— Вас урятували.

— Від чого?

— Я не уточнювала.

— Дарма.

Він узяв свою картку, яка на кілька сантиметрів з’їхала вбік, і поставив рівніше. Єва помітила це.

— Ви завжди так робите?

— Що?

— Нічого.

Вона поправила сусідню картку й пішла до входу. За спиною почула:

— Тепер я хочу знати.

Єва не озирнулася. Не тому, що придумала особливо ефектну відповідь. Просто біля дверей знову були люди. До посадки залишалося двадцять хвилин. О 19:08 Михайло дав офіціантам знак відчиняти зал. Єва стояла збоку й звіряла гостей, поки ті розходилися до столів. Олена Костенко навіть не помітила, що її місце з’явилося сім хвилин тому.

Саме так і мало бути. Вікторія сіла поруч з Артемом.

— Якщо твоя мати зараз попросить фотографа, я піду, — почула Єва, проходячи повз.

— Не попросить.

— Ти сказав це надто швидко.

— Бо я вже з нею поговорив.

Вікторія подивилася на нього.

— І?

— Вона сказала, що не втручатиметься в моє особисте життя.

— Софія?

— Так.

— Твоя мама?

Артем узяв воду.

— Я теж здивувався.

Єва пішла далі, перш ніж почути більше. Через дві хвилини до неї підійшла фотографка.

— Ви координатор?

— Так.

— Софія Володимирівна просила сімейне фото перед посадкою чи після промови?

Єва зупинилася.

— Зараз уточню.

Фотографка вже дивилася на перший стіл.

— Бо якщо зараз, мені треба забрати Артема й Вікторію до того, як винесуть закуски.

Єва перевела на неї погляд.

— Чому саме Артема й Вікторію?

— Ну…

Жінка на секунду розгубилася.

— Мені список дали. Там вони разом.

— Покажіть.

У телефоні фотографки був короткий shot list. Софія з правлінням. Софія + Артем. Артем + Вікторія. Кравці + Висоцькі. Загальне фото. Єва повернула телефон.

— Зачекайте хвилину.

Вона знайшла Софію біля сцени.

— У фотографки є окреме фото Артема з Вікторією. Це актуально?

Софія мовчала трохи довше, ніж потрібно для простого «так» або «ні».

— Уже ні.

— Вона вам щось сказала?

— Хто?

— Вікторія.

— Про що?

Софія подивилася на неї й, здається, вирішила не пояснювати.

— Ні про що.

Єва повернулася до фотографки.

— Викреслюємо їхнє спільне. Решта без змін.

— Зрозуміла.

На цьому питання мало закінчитися. Але за кілька хвилин фотографка все-таки підійшла до першого столу для знімка Софії з сином. Артем встав. Вікторія теж, мабуть вирішивши, що кличуть усіх. Фотографка підняла камеру.

— Вікторіє, якщо можна, трошки ближче до Артема.

— Не можна.

Фотографка опустила камеру.

— Перепрошую?

Вікторія вже зрозуміла, що вийшло різкіше, ніж хотіла.

— Вибачте. Просто сфотографуйте Софію з Артемом. Я тут зайва.

— Віко, — тихо сказала Софія.

— Усе нормально.

Вона відійшла від столу. Артем залишився біля матері, але на фотографку вже не дивився. Єва бачила це з іншого кінця зали. Софія щось сказала синові. Той коротко відповів. Потім вони все-таки стали перед камерою. Один кадр. Другий. На третьому Софія взяла Артема під руку, і він нарешті усміхнувся.