Глава 2

Сергій повернувся в зал разом із чоловіком у синій робочій куртці, коли Єва говорила з нареченою біля вікон. У порожньому приміщенні кілька метрів мало що змінювали, але принаймні Яна не чула чужих голосів поруч.

— Ні, Яно, по декору все за планом.

Вона дивилася, як Сергій ставить кейс на підлогу.

— Просто сьогодні ще раз перевіряємо технічну частину.

У слухавці стало тихо.

— Чому?

Єва заплющила очі на секунду. Яна була з тих клієнток, які не телефонували без причини. За чотири місяці підготовки вона жодного разу не питала, чи точно приїдуть квіти, чи точно вистачить келихів і чи можна ще раз подивитися серветки. Саме тому брехати їй не хотілося.

— У готелі змінився власник. Вони передивляються кріплення в залі. Одну точку, яку ми використовували в проєкті, зараз перевіряють повторно.

— Це погано?

— Це незручно.

— Єво.

Вона сперлася стегном об підвіконня.

— Якщо її не дозволять, ми трохи змінимо верхню частину конструкції. Загальна картинка залишиться та сама.

— Наскільки «трохи»?

Ось за це Єва її й любила.

— Приблизно сімдесят сантиметрів по ширині. Можливо, доведеться перенести частину світла.

— А квіти?

— Квіти не чіпаємо.

— Стіл?

— На місці.

— Тоді добре.

Єва не одразу відповіла.

— Добре?

— Я зараз у стоматолога. Якщо ти кажеш, що воно не впаде мені на голову під час першого танцю, я не хочу знати більше.

— Не впаде.

— Точно?

— Точно.

— Тоді вирішуй.

Після короткої паузи Яна додала:

— І не дзвони мамі. Вона приїде й стоятиме над вами.

— Я навіть не думала.

— Думала.

— Добре. Не подзвоню.

Вони попрощалися. Коли Єва повернулася, у залі вже був Артем. Стояв біля Сергія і слухав пояснення чоловіка в робочій куртці. Ніхто не виглядав задоволеним. Єва підійшла.

— Ну?

Сергій показав на стелю.

— Я б не використовував.

Не «не можна». Не «заборонено». Саме це «я б не використовував» і поставило крапку.

— Зрозуміла.

— Можна замовити окреме випробування, — сказав він. — Але до суботи я б на це не розраховував.

Єва відкрила планшет.

— Тоді йдемо по другій схемі.

Артем подивився на неї.

— Наречена погодила?

— Вона погодила мені вирішувати.

— Навіть не захотіла побачити?

— У неї зараз лікують зуб.

Він ніби чекав продовження. Його не було. Єва збільшила новий план.

— Сергію, ці чотири точки залишаються?

— Так.

— Без додаткових обмежень?

— У межах тих навантажень, що я дав.

Вона набрала Славу. Той відповів одразу.

— Кажи.

— Розвантажуйтесь. Стару схему не ставимо. Я зараз скину нову.

— Наскільки все погано?

— Не дуже. Ферму скорочуємо. Дві точки переносимо, центрального світла не буде.

— Підйомник?

— Потрібен.

— У мене люди вже матюкаються.

— Нехай почекають, поки побачать схему.

— Тобто буде гірше?

— Славо.

— Мовчу.

Вона скинула виклик і відправила файл. Артем стояв поруч, але не втручався. Єва ще раз пройшла очима всі позначки. Щось не сходилося. Вона збільшила край сцени.

— Сергію, якщо ми коротшаємо на сімдесят, ліва лінія світла піде ближче до сцени.

— Так.

— У мене там відео.

Сергій нахилився до екрана.

— Проєктор?

— Два.

— Тоді може ловити.

Єва видихнула крізь ніс.

— Добре. Стоп.

Вона відійшла на кілька кроків і стала приблизно там, де в суботу мав стояти стіл молодят. Попросила Сергія стати біля сцени.

— Якщо ми взагалі не намагаємося повторити стару конструкцію?

Він повернувся до неї.

— А що хочете?

— Зняти ліву секцію повністю. Не симетрично. Світло залишити тільки над центром і праворуч. Зліва — флористика з підлоги.

Сергій подивився на стелю, потім на план.

— Технічно простіше.

— Я не про простіше.

Єва відійшла ще на два кроки. У голові вона вже бачила не креслення, а зал із людьми. Біла конструкція, зелень, довгі гілки, світло над столом. Якщо перестати вдавати, що нічого не змінилося, асиметрія могла виглядати навмисною. Навіть краще. Вона набрала Машу.

— Ти вже бачила файл?

— Тільки відкрила.

— Не дивись. Зараз інший.

— Єво, я тебе колись уб’ю.

— Після суботи. Слухай. Якщо ми забираємо ліву верхню секцію зовсім і піднімаємо зелень знизу…

Вона пояснювала, ходячи по порожньому залу й показуючи рукою висоту, якої Маша все одно не могла бачити. Через хвилину та перестала заперечувати. Ще через дві сказала:

— Може бути красиво.

— Я знаю.

— Самовпевнена.

— Скинь ескіз до дванадцятої.

Єва поклала телефон. Лише тоді помітила, що Артем досі дивиться на зал.

— Що?

— Нічого.

— Ви так дивитесь, ніби зараз скажете «але».

— Я хотів запитати, чому так не було від початку.

Єва теж глянула на стелю.

— Бо від початку нам не треба було рятуватися.

Він кивнув, ніби відповідь його влаштувала. Ірина зайшла до залу швидко, з телефоном у руці.

— Вирішили?

— Так, — сказала Єва. — Переробляємо.

— Дуже погано?

— Ні. Просто інакше.

Ірина помітно розслабила плечі.

— Чудово. Тоді в мене до тебе ще одне прохання.

Єва одразу похитала головою.

— Ні.

— Ти навіть не знаєш яке.

— У мене весілля через два дні.

— Я знаю. Саме тому питаю, а не ставлю перед фактом.

Єва мовчала. Ірина показала телефон.

— Сьогодні ввечері тут закрита вечеря фонду. На шістдесят людей. Нічого складного: зал готовий, меню готове, техніка є. Але координаторка зранку потрапила в лікарню, а моя команда зараз розривається між конференцією й двома заїздами.